Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

§ 3. Форми вартості

Як уже зазначалося, товар являє собою єдність двох властивостей — споживчої вартості і вартості.

Споживча вартість і вартість перебувають у внутрішній єдності. Вартість не може існувати поза споживчою вартістю. У той же час це є єдність протилежностей. Використання однієї властивості товару виключає одночасне використання іншої властивості. Якщо, наприклад, товаровиробник використовує костюм як споживчу вартість для особистого споживання, то він не може одночасно застосовувати цей самий костюм як вартість.

Товаровиробникам байдуже, який саме вид товарів виробляти — чоботи, сіль, запальнички, костюми і т. д., оскільки будь-який з цих видів споживчих вартостей може бути носієм вартості.

За натуральної форми виробництва безпосередня і кінцева цілі одній й ті самі — виробництво споживчих вартостей, необхідних для задоволення особистих і виробничих потреб. У товарному господарстві їх виробляють для того, щоб насамкінець придбати необхідні споживчі вартості. Але безпосередня мета інша. Кожного товаровиробника цікавить не споживча вартість виробленого товару, а його вартість, його здатність обмінюватися на всі інші товари. Безпосередньою метою виробництва стає виробництво вартості.

Еволюція формвартості

Зміна безпосередньої мети виробництва ускладнює зв’язок між виробництвом і споживанням. За натурального господарства споживчі вартості зі сфери виробництва безпосередньо надходили в сферу споживання. Між виробництвом і споживанням існував прямий і безпосередній зв’язок.

У товарному господарстві через двоїсту природу продуктів праці становище змінюється. В остаточному підсумку всі зроблені товари мають своїм призначенням задоволення тієї або іншої потреби і повинні ввійти в сферу виробничого або особистого споживання. Але товар не відразу надходить у сферу споживання і реалізується як споживча вартість. Перед тим, як «ввійти» в споживання, він має пройти через сферу обміну і реалізуватися як вартість. Останній процес є необхідною попередньою умовою продажу споживчої вартості. У даному разі реалізація товару як вартості та як споживчої вартості не збігаються ні за ча сом, ні за місцем. Товар може бути проданий в один час і в одному місці, а спожитий іншим часом і в іншому місці.

Якщо через які-небудь причини реалізація вартості товару затримується або стає зовсім неможливою, то процес відтворення порушується, оскільки кожний з виробників, не продавши своїх товарів, не може купити необхідні йому для продовження виробництва товари. Протиріччя між споживчою вартістю і вартістю виявляється в даному разі в очевидній і руйнівній формах.

Поки товар не вступив у мінове відношення з іншим товаром, його вартість залишається прихованою. До процесу обміну можна підрахувати кількість індивідуальної праці, витраченої на виробництво того або іншого товару, але це ще не означає, що тим самим підрахована і виражена вартість. Щоб підрахувати і виразити вартість товару, необхідно насамперед знати, скільки в ньому втілено суспільної абстрактної праці. Але до процесу обміну цього знати ніхто не може.

Для розвинутого товарного господарства характерні грошова форма вартості, вираз вартості товарів у грошах. Проте грошова форма вартості — результат тривалого історичного розвитку.

Теоретично першою формою вартості була проста, або випадкова, форма вартості. Проста форма вартості може бути виражена формулою: Тх = Ту. Ця форма вартості називається простою тому, що тут вартість одного товару виражається тільки у вартості якогось одного товару. Випадковою вона є тому, що який саме конкретний товар виражатиме вартість товару, — це справа випадку. Проста форма вартості відповідає тому етапу історичного розвитку, коли обмін тільки-но зароджувався.

Форма вартості допускає єдність двох полюсів: на одному знаходиться товар, вартість якого проявляється, на іншому — товар, що служить матеріалом для виразу вартості. Перший товар перебуває у відносній формі вартості, тобто виражає свою вартість у споживчій вартості іншого товару, відмінного від його власної натуральної форми. Другий товар має еквівалентну форму, виступає еквівалентом першого товару, служить матеріалом, в якому він виражає свою вартість. Перший товар відіграє активну роль, другий — пасивну. Вираз вартості одного товару обов’язково допускає протилежний полюс — інший товар, в якому виражається вартість. Таким чином, відносна й еквівалентна форми вартості — це єдність протилежностей.

За простої форми вартості є тільки одне мінове відношення: товар ставиться у відношення до якогось окремого, відмінного від нього товарного виду. Тут не виражаються його якісна тотожність і кількісна пропорційність з усіма іншими товарами. Простій відносній формі вартості протистоїть окрема еквівалентна форма вартості іншого товару.

У міру розвитку товарного обміну здійснюється перехід від простої форми вартості до повної, або розгорнутої, форми вартості. Окремий товар починає виражати свою вартість не в якомусь єдиному товарі, а в цілому ряді інших товарів, що можна виразити такою формулою:

де Тх протистоїть кільком товарам-еквівалентам: ТА, ТВ, ТС і т. д.

З розвитком товарних відносин із загальної товарної маси виокремлюється товар, на який частіше за все обмінюються всі інші товари. У міновому відношенні товари, що виступають у відносній формі вартості, служать, у свою чергу, для товару, що перебуває в еквівалентній формі, його еквівалентом. Він виражає в них свою відносну вартість. Отже, усі товари починають виражати свою вартість в якомусь одному товарі, вираженому в такій формулі:

У даному випадку Тх виступає в ролі загального еквівалента, він є тим матеріалом, в якому виражають свою вартість усі інші товари. Завдяки цьому всі товари одержують єдину форму виразу своєї вартості. Так розгорнута форма вартості перетворюється на загальну. Внутрішня єдність усіх товарів як згустків абстрактної суспільної праці, як вартостей знаходить зовнішню форму виразу. Всі товари виражають тепер вартість в одній споживчій вартості. Абстрактна праця, втілена в них, виявляється в одному виді конкретної праці, а суспільна праця — в одному виді приватної праці.

На різних етапах історичного розвитку у різних країнах роль загального еквівалента виконували різноманітні товари — худоба, хутро, зерно і т. д. Але на визначеному етапі роль загального еквівалента закріплюється за одним товаром. Всі інші еквіваленти витісняються. Загальна форма вартості перетворюється на грошову форму вартості.

Грошова форма вартості характеризується тим, що всі товари постійно виражають свою вартість тільки в одному товарі.В остаточному підсумку роль загального еквівалента закріплюється за золотом. Оскільки роль загального еквівалента міцно поєднується із золотом, воно стає грошима — особливим товаром, в якому виражають свою вартість усі інші товари. Вартість, виражена в грошах, називається ціною. Коли ми говоримо, що той чи інший товар коштує 0,5 г золота, то тим самим виражаємо вартість у грошовій формі, зазначаємо його ціну. Отже, ціна є визначений вид мінової відносної вартості.

Чому ж саме золото стало загальним еквівалентом? Передусім воно — саме товар, має вартість і споживчу вартість.

Спочатку золото було звичайним, рядовим товаром. Подібно до всіх інших воно пройшло через випадкову, розгорнуту і загальну форми вартості. Були історичні періоди, коли вартість золота виражалася, наприклад, у худобі або хутрах, залежно від того, який з цих товарів відігравав роль загального еквівалента.В міру стихійного розвитку товарного обміну, розширення ринкових, особливо світових торговельних зв’язків, золото поступово завойовує роль загального еквівалента. Довгочасне поєднання, зрощення загальної еквівалентної форми з натуральною формою визначеного товару перетворює цей товар (золото) на гроші. Тривалий час за гроші у різних країнах поряд із золотом одночасно функціонувало і срібло. Але в другій половині XIX ст. роль загального еквівалента монопольно завойовує золото.

Натуральна форма благородних металів, їх природні властивості щонайкраще відповідають виконанню суспільних функцій загального еквівалента. По-перше, різноманітні злитки цих металів мають якісну однорідність. Ця властивість особливо важлива. Субстанцією вартості, як відомо, є якісно однорідна, однакова абстрактна праця. Тому для виразу вартості товарів найкраще підходить такий товар, усі екземпляри якого якісно однакові і різняться лише кількісно, за вагою.

По-друге, благородні метали мають властивість довільного поділу і поєднання. Ця властивість також необхідна для виразу вартості в загальному еквіваленті товарів. Різноманітні товари мають різну величину вартості і для виразу останньої потрібно, щоб товар як загальний еквівалент можна було довільно поділяти на будь-яку кількість частин.

По-третє, для благородних металів властива портативність. Порівняно з іншими товарами золото має високу вартість. Незначні за вагою злитки золота можуть виразити вартість значних товарних мас. Розвиток товарного виробництва розширює просторові рамки економічних зв’язків і портативність золота полегшує цей процес.

По-четверте, благородні метали мають властивість тривалого збереження.

Отже, природні властивості золота і срібла цілком пояснюють, чому саме ці товари краще за інших можуть виконувати функції загального еквівалента. Але поява грошей викликана, як бачимо, не природними властивостями речей, а визначеними суспільними умовами виробництва.

Товар, що став у результаті стихійного розвитку обміну грошима, тобто загальним еквівалентом, набуває особливих суспільних властивостей. Золото як товар взагалі має звичайну споживчу вартість — є предметом праці у виробництві різноманітних виробів, цінних прикрас. Як грошовий товар золото має, крім того, додаткову споживчу вартість. Будучи загальним засобом обміну, золото може бути перетворене на будь-який інший товар. Це — загальна споживча вартість грошовог о товару. Таким чином, споживча вартість грошового товару, так би мовити, подвоюється. Як товар гроші мають вартість; як особливий товар вони є безпосередньо суспільною формою вартості.

Внутрішні суперечності товару

У поділі товарного світу на товари і гроші знаходить свій зовнішній прояв внутрішнє протиріччя між споживчою вартістю і вартістю. Всі товари виступають як споживчі вартості, а гроші — як втілення їх вартості. Щоб виразити свою вартість, кожний товар повинен попередньо перетворитися на гроші. Тільки здійснивши це, товар доводить, що він є не тільки споживчою вартістю, але й вартістю.

Вартість товарів дістає в грошах самостійну форму існування. Продавши свій товар, кожний товаровиробник одержує його вартість у вигляді визначеної кількості грошей. Вартість існує тут у самостійній формі, відокремившись від тієї споживчої вартості, що була її речовинним носієм. У той же час обмін на гроші означає, що споживча вартість даного товару нібито звільняється від своєї ноші-вартості, «скидає» її і входить у процес споживання. Продавши чоботи, швець позбавляється їх споживчої вартості, але він зберігає вартість у вигляді певної кількості грошей. Споживча вартість начебто відокремлюється від вартості та набу-ває самостійного руху. Внутрішньо властиве товару протиріччя між споживчою вартістю і вартістю вирішується через обмін на гроші й у той же час набуває нової форми існування — форми протилежності між товарами взагалі і грошима.

З появою грошей товарний світ дістає своєї специфічної форми виразу вартості. Гроші виступають як міра абстрактної суспільної праці. Приватна конкретна праця, втілена у золоті, одночасно стає безпосереднім втіленням абстрактної праці. Кожний товар — продукт приватної праці — у разі обміну на гроші одержує суспільне визнання. Праця, витрачена на його виробництво, визнається безпосередньо суспільною працею. За допомогою грошей здійснюється опосередковане врахування витрат суспільної праці, втіленої в товарах.