Главная Прочие дисциплины Книги Міжнародні розрахунки та валютні операції - Савлук М.І.

Міжнародні розрахунки та валютні операції - Савлук М.І.

Розділ 2. РОЛЬ БАНКІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

Після вивчення цього розділу ви зможете:

• пояснити, що таке кореспондентські відносини, як вони встановлюються і для чого існують, які кореспондентські рахунки використовуються у міжнародних розрахунках;
• описати систему міжбанківських комунікацій та охарактеризувати систему СВІФТ;
• засвоїти механізм відкриття та ведення валютних рахунків в Україні;
• пояснити, як здійснюється купівля іноземної валюти для міжнародних розрахунків.

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини та система міжбанківських комунікацій. Система СВІФТ

Провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Маючи широкий практичний досвід у сфері валютно-фінансових відносин, банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг, серед яких вибір ефективніших форм міжнародних розрахунків, консультації щодо складання платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів, страхування ризиків, видача банківських гарантій тощо. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни, купівельної спроможності її валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій і кореспондентських рахунків. Не останню роль в обслуговуванні клієнтів відіграє банківська практика, яка у кожній країні має свої традиції.

Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками різного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що перетинають кордони, банки відкривають іноземні філії або рахунки в банках-кореспондентах за кордоном. Усі великі банки, які активно працюють на міжнародному рівні, мають власні закордонні філії у найважливіших торговельних центрах світу — в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Люксембурзі, Цюріху, Франкфурті-на-Майні, Гонконзі і Сінгапурі.

Однак банки не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їхні клієнти мають ділові контакти, тому для співробітництва з закордонними банками вони встановлюють кореспондентські відносини. У широкому розумінні кореспондентські відносини являють собою весь комплекс можливих форм співробітництва між банками.

Установлення кореспондентських відносин здійснюється не тільки між банками, що розташовані в різних країнах, а й у межах національних кордонів. Число кореспондентів може сягати десятків тисяч. Причин укладення договорів про встановлення кореспондентських відносин багато. Основними з них є:

• здійснення операцій іншим банком, який може надавати послуги дешевше і швидше;
• відсутність самостійності в реалізації деяких видів послуг (можливості виходу на ринок для купівлі валюти тощо);
• зниження ризику власних операцій.

Кореспондентські відносини між банками як у державі, так і за її межами виникають на основі взаємності. При виборі закордонного банку, який має функціонувати як банк-кореспондент, важливу роль відіграють його надійність і платоспроможність.

Оформлення відносин між банками в різних країнах відбувається по-різному. Наприклад, в Україні та в інших країнах СНД при установленні кореспондентських відносин укладається двосторонній договір. У Швейцарії, Англії та інших країнах Європи кореспондентські відносини оформлюються за допомогою листів на ім’я керівництва банку з проханням відкрити коррахунок. Відкриття відносин завжди супроводжується низкою контрольних документів, таких як: річний звіт, баланс, тарифи комісійних винагород за операціями тощо.

На практиці існують дві можливості оформлення кореспондентських відносин банків:

• із взаємним відкриттям рахунків (А-кореспонденти);
• без відкриття рахунків (Б-кореспонденти).

У разі А-кореспондента (рис. 2.1) зв’язок між банками здійснюється через кореспондентський рахунок. За українським законодавством, кореспондентський рахунок — це рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладеного кореспондентського договору (угоди).

Банки відкривають рахунки в іноземних установах у національній валюті країни-контрагента. На рахунках відображаються всі операції, які здійснюють банки за дорученням своїх клієнтів та за власний рахунок. Оскільки власник рахунку зобов’язаний знати щоденні залишки на своєму рахунку і його стан, то для нього складається виписка, яка відправляється через систему СВІФТ або телексом чи поштою. Надсилаються також повідомлення (авізо) за рахунком про проведення відповідних операцій, які містять всю інформацію, необхідну учасникам останніх.

Рис. 2.1. А-кореспондент із взаємними зв’язками через рахунок

Банки відкривають один одному рахунки, які поділяються на рахунок «Ностро» і рахунок «Лоро». «Ностро» — це кореспондентський рахунок, відкритий на ім’я банку в кореспондента (рахунок резидента в банку нерезидента). «Лоро» — рахунок банку-кореспондента, відкритий у себе (рахунок нерезидента в банку резидента). З метою контролю за станом рахунків «Ностро» і рухом коштів на них банк заводить у своєму балансі внутрішній кореспондентський рахунок, на якому дзеркально відображаються потоки грошових коштів на рахунках «Ностро». Це дає змогу банкам оперативно розпоряджатись своїм рахунком, не допускати перевищення лімітів, своєчасно поповнювати рахунок активами.

У багатьох країнах світу на кошти, що перебувають на рахунках «Ностро», відсотки не нараховуються. У зв’язку з цим банки намагаються тримати на рахунках мінімально припустимі залишки, розміщуючи тимчасово вільні кошти на світових ринках позичкових капіталів.

На кореспондентських рахунках необхідно мати достатньо коштів для задоволення всіх платіжних доручень клієнтів банку або його власних потреб. Багатьом банкам, які мають добру ділову репутацію, банки-нерезиденти можуть надавати за їх кореспондентськими рахунками короткотермінові кредити, які називаються овердрафтами. В Україні, у зв’язку з кризовим станом валютного ринку, овердрафти іноземним банкам (особливо російським і прибалтійським) не надаються.

Банки, які не мають великого обороту по коррахунках і не користуються довірою іноземців, отримати овердрафт за кореспондентським рахунком практично не можуть.

У випадку відносин з Б-кореспондентом зв’язку через рахунок немає. Тому потрібна третя кредитна установа для перерахунку коштів в іноземній валюті (рис. 2.2).

Якщо банки встановили Б-кореспондентські відносини, то вони обмінюються домовленостями про агентські послуги. Зокрема, у Б-кореспондента доручення, що надійшли прямо, виконуються негайно, і тому обов’язково має бути домовленість з третьою кредитною установою про придбання необхідної грошової суми.

Для цього дуже часто між банками взаємно відкриваються кредитні лінії, які полегшують ділові відносини. Наприклад, Чейз Манхеттен Бенк, маючи в себе рахунок Дойчебанку з відповідною сумою, може відкрити кредитну лінію Укрексімбанку. При цьому, якщо необхідна сума грошей для виконання доручення Укрексімбанком перевищує суму кредиту, Чейз Манхеттен Бенк може перерахувати вказану в дорученні суму без необхідного покриття (за домовленістю між банками необхідна сума буде перерахована пізніше). Це дає змогу негайно виконати телеграфне доручення.

До домовленостей, які для партнера означають пільгу, належить також взаємне підтвердження акредитивів, взяття на себе поручительства тощо. Розміри пільг орієнтуються на надійність банку, а також на обсяг його ділового обороту і обмежуються економічними і політичними ризиками країни банку-кореспондента.

Рис. 2.2. Б-кореспондент без відкриття взаємних рахунків

Окрім проведення платіжних операцій, через кореспондентську мережу відбувається також обмін інформацією про відповідні країни, їх економічний і політичний стан. Крім цього, надається інформація, які торговельні звичаї існують у країнах, що необхідно враховувати при перетинанні товарами кордонів і які прийнятні умови платежів.

Зростання обсягів міжнародної торгівлі і розширення міжбанківських зв’язків веде до збільшення обсягів валютних, кредитних і фінансових розрахункових операцій. У зв’язку з цим збільшується документообіг, кількість ділових паперів — платіжних фінансових документів. Крім цього, учасники ринку постійно обмінюються інформацією про курси валют і цінних паперів, процентні ставки тощо. Інформаційні потоки виходять за межі національних кордонів. Для підвищення ефективності проведення розрахунків та уніфікації операцій банки почали встановлювати комп’ютерні системи, які прискорили швидкість проведення платежів.

Однак ще на початку комп’ютеризації розрахунків банки розробляли свої власні системи, які поліпшували внутрішню ефективність роботи, але відсутність загальних стандартів унеможливлювала зв’язки з системами інших банків. Тому міжбанківські перекази здійснювалися в паперовому вигляді через телекс, пошту або фізичну доставку.

Зростання платіжного обороту між банками країн світу викликало необхідність створення комунікаційних систем стандартизованого вигляду, які б працювали з уніфікованою інформацією. У 70-х роках ХХ ст. почали створюватися такі системи. Однією з найбільш популярних і ефективних стала система СВІФТ.

Система СВІФТ

У 1973 р. у Брюсселі було створено акціонерне товариство — Всесвітню міжбанківську фінансову телекомунікаційну мережу (SWIFT). Офіційно вона почала працювати з 1977 р. Головна мета СВІФТ — швидкісне передання банківської і фінансової інформації на базі засобів обчислювальної техніки. Спочатку мережа СВІФТ охоплювала понад 500 банків із 15 країн світу. У 1993 р. її послугами користувалися вже 3700 банків і фінансових установ із 92-х країн. Кількість користувачів системи із року в рік зростає. У 90-х роках банки України також стали користувачами системи СВІФТ. Щоденно через цю систему проходить понад 2 млн повідомлень. Інформація передається цілодобово.

Мережа СВІФТ складається з двох поєднаних один з одним центрів управління в Амстердамі і Калпепері (США) з численними системами комп’ютерів для управління мережею і передання даних. З цими центрами управління поєднані національні концентратори в окремих країнах-учасницях. Деякі кредитні установи поєднуються з центрами управління через підключені мережі, або через свої центральні інституції з національними концентраторами.

Головними сферами діяльності системи СВІФТ є:

• платежі — системи для виконання банківських інструкцій, інструкцій клієнта, повідомлень, заяв, клірингу і розрахунків;
• цінні папери — системи для підтримки торговельних підтверджень, клірингу, розрахунків і процедури зберігання. СВІФТ надає мережеві послуги для CREST (система розрахунків за цінними паперами у Великобританії) і CGO (клірингова палата і депозитарій у Великобританії);
• іноземна валюта і грошові ринки — системи для підтримки повідомлень підтвердження, відповідностей, двосторонніх і багатосторонніх відносин. СВІФТ забезпечує засоби відповідностей і повідомлень для ECHO (Клірингова палата іноземної валюти Інтербанку в Лондоні).

Передання та обробка інформації через СВІФТ здійснюється протягом 20 сек. Основне досягнення СВІФТ — це створення і використання стандартів банківської документації, яку визнано Міжнародною організацією інформації (ISO). Уніфікація банківських документів дала змогу уникнути багатьох помилок при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків. Переваги стандартів системи міжбанківської комунікації стали настільки очевидними, що аналогічні системи почали їх також застосовувати на національному рівні (англійська ЧЕПС, французька САЖІТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК, українська СЕП і др.).

Передумовою успішного функціонування системи СВІФТ була стандартизація форматів повідомлень та адрес, тобто розроблення і фіксація єдиної «мови банків». Цей процес почався у 70-ті роки ХХ ст. Через СВІФТ комп’ютери передають стандартну банківську і фінансову інформацію, що поділяється на сім категорій повідомлень, до яких входить понад 70 їх типів. Кожний тип зорієнтований на максимально повне і точне відображення вимог до подання та передання даних, які можуть виникнути в діяльності банків і фінансових установ. Текст повідомлення складається з полів, частина яких є обов’язковою. Деяких полів може не бути, але всі вони заздалегідь пронумеровані. Обов’язкові поля утримують інформацію, необхідну для правильної обробки повідомлення. Додаткова інформація у разі необхідності розташовується на опціонних полях (необов’язкових). Повідомлення звичайно передаються від одного учасника СВІФТ іншому, але, крім того, застосовуються ще системні повідомлення, які забезпечують взаємодію між користувачем і комунікаційною системою. Системні повідомлення використовуються для запиту відповідної інформації та отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для навчальних і тренувальних цілей.

Кожне повідомлення складається з чотирьох частин: заголовок, текст, посвідчення, закінчення. Заголовок має восьми- або одинадцятизначну адресу отримувача — банку або фінансової установи, код відправника, поточний п’ятизначний номер, а також тризначний код повідомлення з двозначним кодом-пріоритетом. Вид повідомлення визначається тризначним цифровим кодом. Його перша цифра відповідає категорії операцій. Так, переказ за дорученням клієнта позначається як 100, переказ за рахунок коштів банку — 200, переказ банку за рахунок третього банку — 202, підтвердження валютної угоди — 300. Для кодування повідомлень за документарним інкасо використовується категорія 4, для операцій з цінними паперами — 5, для акредитивних операцій — 7, для спеціальних повідомлень типу дебет-кредит-авізо і виписок за рахунками — категорія 9. Залежно від типу повідомлення відповідні поля заповнюються обов’язково, інші — за вибором, а деякі з них не повинні зовсім заповнюватись у тих або інших повідомленнях.

Приклад 1. Простий платіж у форматі СВІФТ.

Для позначення валют використовується тризначний літерний код, установлений ISO. Дві перші літери визначають країну, а остання — валюту відповідної країни. Так, для позначення гривні України використовується код UAH. Усі повідомлення шифруються автоматично з уведенням до комунікаційної мережі, що забезпечує секретність інформації.

Ідентифікація банків здійснюється через посередництво BIC-кодів (Bank Identefier Codes), які є універсальною стандартною формою ідентифікації в телекомунікаційних повідомленнях і базуються на методиці, запропонованій СВІФТ своїм банкам-учасникам. BIC-код надається і банкам, які не вступили до СВІФТ і не працюють у його мережі, але бажають отримати код. Коди регулярно публікуються у довіднику кодів ідентифікації банків, який постійно оновлюється.

Якісне обслуговування з використанням системи стандартів означає збереження, приватність, точність, контрольованість і стабільність. Це визначає інтегральну надійність системи.