Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.

Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.

Матеріально-побутовий комплекс

Матеріально-побутовий комплекс. Забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства. Покращання житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров’я населення.

Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. Весь житловий фонд в Україні перевищує 10 000 млн. м2 загальної площі житла, у тому числі державний, колективний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить 292 млн. м2, а решта — 710,6 млн. м2 знаходиться у приватній власності громадян. Міський житловий фонд становить понад 603 млн. м2, сільський — 367,5 млн. м2. У містах державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважає і становить дві третини, а житловий фонд в особистій власності — третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян становить близько 90%, а державний — понад 10%.

Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя в містах становить 18,7 м2 загальної площі, а в сільській місцевості — 22,6 м2. У 1997 р. житлові умови поліпшили 2,1% сімей та одинаків, які знаходились на квартирному обліку, проти 9,2% у 1990 р. Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості — у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях. Із загальної кількості сімей і одиноких 130,8 тис. знаходяться на обліку в державному фонді і фонді ЖБК.

На сучасному етапі розвитку житлового будівництва намітилась тенденція до комплексної забудови жилих районів. Зростає питома вага житла, побудованого за індивідуальними проектами, що враховують потреби різних верств населення. Поліпшується якість як жилих, так і допоміжних приміщень, розширюється будівництво будинків за новими типовими проектами з квартирами поліпшеного планування, що дає змогу підвищувати рівень забезпеченості населення жилою площею та основними елементами благоустрою. Для сільської місцевості розроблено типові впорядковані (переважно цегляні) одноповерхові та двоповерхові будинки присадибного типу з господарськими будівлями, більш повним набором комунальних послуг. Застосування нових будівельних матеріалів, перехід до будівництва жилих будинків з покращеним плануванням, а також за проектами нового покоління дозволили не лише поліпшити експлуатаційні якості жилих будинків, але і змінити зовнішній вигляд багатьох міст і сіл. З’явилось більше жилих кварталів та суспільних центрів, які мають виразні архітектурні рішення.

За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста і санаторно-курортні центри.

У 1997 р. готельне господарство України було представлено 1373 готелями на 58464 номери з жилою площею всіх номерів 1002 тис. м2. Одноразова місткість готелів становила 119 803 місць. Проте і цей фонд використовується недостатньо (коефіцієнт використання місткості становив лише 0,22).

Обсяг житлового будівництва в останні роки знизився. Якщо у 1990 р. збудовано підприємствами і організаціями всіх форм власності загальної площі житла 17,5 млн. м2, то у 1997 р. — 6,4 млн. м2. У 1997 р. державними підприємствами і організаціями введено в експлуатацію 20% житла, з них за рахунок коштів підприємств і організацій — 81%. Для поліпшення рівня забезпеченості населення житлом необхідно не лише збільшити масштаби житлового будівництва, але і більше уваги приділяти комплексній забудові населених пунктів, інженерному устаткуванню, розширенню вулиць, будівництву доріг з твердим покриттям, каналізаційних водопровідних ліній, санітарній очистці, освітленню вулиць, збільшенню кількості підземних переходів, будівництву об’їзних доріг тощо. Подальше підвищення ефективності житлового будівництва обумовлює необхідність значного покращання якості будинків у відповідності з запитами різних верств населення і соціальних груп. Вирішенню цього питання має сприяти широкий розвиток житлово-будівельних кооперативів та індивідуального будівництва на кредитній основі так, як це робиться в більшості країн Заходу. Разом з тим необхідна соціальна норма гарантованого надання житла кожній людині, кожній родині за рахунок державних коштів.

Галузь побутового обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговуванні населення, що обумовлюється його функціональною роллю у відтворювальному процесі. Розвиток і удосконалення побутового обслуговування населення забезпечує покращання умов життя, підвищення матеріального благоустрою всіх верств населення різних регіонів і глибокий розвиток та всебічне удосконалення особистості. На цю галузь припадає чверть загального обсягу платних послуг. Галузь об’єднує більш ніж 20 окремих, досить самостійних підгалузей, які істотно відрізняються одна від одної. Функціональне призначення кожної з підгалузей настільки різне, що це обумовлює специфічні особливості і в технічному оснащенні її підприємств і закладів, і в їх технологічному та організаційному забезпеченні. Діапазон функцій і підгалузей, які входять до побутового обслуговування, дуже широкий.

За останні роки структура виробництва основних видів побутових послуг в країні поступово приводиться у відповідність до структурних змін у потребах населення. Це сприяє подальшому підвищенню ступеня повноти задоволення потреб населення в найбільш економічно значущих видах побутового обслуговування. Зростання обсягів споживання побутових послуг в цілому та найбільш ефективних з них супроводжується підвищенням народногосподарської ефективності побутового обслуговування населення в цілому. Підприємства галузі надають населенню понад 900 видів послуг. Обсяг реалізації побутових послуг населенню становить 77,2 млрд. грн., у тому числі у сільській місцевості — 175 млн. грн. Обсяг реалізації побутових послуг на одного жителя становить відповідно 14,2 і 10,7 грн. (табл. 44).

Таблиця 44

ПОБУТОВІ ПОСЛУГИ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ у 1995—1997 рр. (грн., у факт. цінах)*

* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія. 1998, — С. 289.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла (квартир), ремонт та індивідуальне пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів.

За останні роки намітилася тенденція до розширення сфери таких послуг, як ремонт побутової техніки, ремонт і технічне обслуговування індивідуальних транспортних засобів.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення.

Підкомплекс побутового обслуговування зазнає постійних змін. З’являються нові підприємства, в тому числі спеціалізовані, створюються фабрики, трести, об’єднання, мережа комплексних приймальних пунктів, вдосконалюються старі та запроваджуються нові форми і види обслуговування. У великих транспортних вузлах, у житлових мікрорайонах, місцях масового відпочинку, на великих підприємствах розширюються діючі і з’являються нові підприємства служби побуту.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств. Загальний обсяг роздрібного товарообороту державної і кооперативної торгівлі (включаючи громадське харчування) становив у 1997 р. 19 933,1 млн. грн., в тому числі державної торгівлі — 2328,8 млн. грн.; 1833,9 — приватної і 14 870,4 — колективної та ін. Товарооборот громадського харчування в загальному обсязі роздрібного товарообороту становив 17 435,1 млн. грн.

Наприкінці 1997 р. в Україні налічувалося 1275 тис. підприємств роздрібної торгівлі; на 10 тис. населення торгова площа підприємств роздрібної торгівлі становила 1919 м2, а громадського харчування — 468 місць.

У загальному обсязі роздрібного товарообороту продовольчі товари становили 64%, непродовольчі — 36%. Товарооборот на одну людину у 1997 р. становив 374 грн., в тому числі продовольчих товарів — 238 грн., непродовольчих — 136 грн. У міських поселеннях товарооборот становив 489 грн., а в сільській місцевості — 130 грн. Сільське населення значну кількість товарів купує в міських магазинах.

Широкого розповсюдження набуває продаж непродовольчих товарів в комісійних і комерційних магазинах, на аукціонах.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення — купівельну спроможність. Диференціація товарообороту, що припадає на одну людину, пояснюється перш за все функціональною роллю поселень, особливим економіко-географічним положенням окремих міст, густотою населення тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину характерні для м. Києва, Автономної Республіки Крим, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської і Львівської областей. На цей показник значний вплив мають неоднакові доходи населення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, реалізується значно менше продуктів харчування у зв’язку з наявністю підсобних присадибних господарств.

Структуру продовольчих товарів представляють переважно м’ясо і м’ясопродукти, кондитерські вироби, хліб і хлібобулочна продукція, цукор, молоко і молочна продукція, а в структурі непродовольчих товарів найбільшу питому вагу становлять товари культурно-побутового і господарського призначення (меблі, одяг, білизна, трикотаж, взуття, тканини, легкові автомобілі). Дещо знизився продаж товарів культурно-побутового і господарського призначення (годинники, радіоприймачі, піаніно, фотоапарати, холодильники, пральні і швейні машини тощо).

Головним джерелом товарних ресурсів є промисловість. Оптові контори і бази здійснюють основні торгові зв’язки з промисловістю, купують сільськогосподарську продукцію і направляють її в роздрібну мережу, створюють товарні запаси.

Розміщення об’єктів громадського харчування часто не збігається з розміщенням об’єктів торгівлі. Слід пам’ятати, що підприємств громадського харчування налічується значно менше. Однак останнім часом різко зросла мережа кафе, ресторанів, буфетів, закусочних, розміщених уздовж головних вулиць міст і сіл, у місцях їх перетину, на автостанціях і вокзалах, центральних частинах населених пунктів, в районі функціонування ринків та біля трас.

Розвивається мережа не тільки спеціалізованих магазинів (фірмових, магазинів-складів, комісійних), а й підприємств громадського харчування, особливо швидкого обслуговування.

Особливо важливе соціальне і економічне значення набуває транспорт (зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжує зростати в міру розширення масштабів суспільного виробництва, подальшого поглиблення територіального поділу суспільної праці, розвитку продуктивних сил окремих регіонів.

Серед усіх видів транспортних послуг основною ознакою вдосконалення їх структури є неперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного.

В результаті планомірного розширення мережі підприємств зв’язку в Україні значно зросла забезпеченість населення різними видами зв’язку. Зростання цього показника свідчить про підвищення ступеня доступності послуг цієї галузі. Тенденція до зниження середнього навантаження на одне підприємство, найбільш імовірно, позитивно вплине на якість обслуговування підприємствами галузі.

Підкомплекс зв’язку складається із взаємопов’язаних пунктів і підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі інформації. Пункти зв’язку представлені відділеннями зв’язку і телефонними станціями. У відділеннях зв’язку, як правило, розміщені пошта, телеграф, телефон.

В Україні функціонує широка мережа (понад 17 тис.) підприємств зв’язку та їх відділень. Телефонно-телеграфний зв’язок — основний вид зв’язку між населеними пунктами. Основних домашніх телефонних апаратів загального користування у 1997 р. налічувалось 6479, у тому числі у міських поселеннях — 5592. Телефонізовані всі підприємства і установи, багато квартир у містах і частина в селах. В більшості міст є автоматизовані пункти зв’язку, яких нараховувалось 12880, 2467 з яких — міські. Забезпеченість населення домашніми телефонними апаратами становить 37 на 100 сімей, міжміськими таксофонами — 27 на 100 тис. населення.

Комплекс зв’язку включає всі види зв’язку, радіомовлення і телебачення, спеціалізовані підприємства по ремонту і монтажу устаткування. Підприємствами зв’язку у 1997 р. було надано послуги у вигляді 1270 млн. відправлених газет і журналів, 359 млн. листів, 17 млн. телеграм, 2 млн. посилок, надано міжміських телефонних переговорів (включаючи міжнародні) — 1081 млн.

В перспективі слід розвивати телефонний зв’язок в першу чергу в сільській місцевості, підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати більш досконалу апаратуру, електронну та сортувальну техніку. Все це сприятиме не лише збільшенню обсягів та асортименту послуг, а й підвищенню їх якості.