Главная Экономика Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.

Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.

21.4. Методика визначення ефективності галузевої структури підприємства

Економічна ефективність галузевої структури підприємства проявляється через економічну ефективність його товарних галузей. Перш ніж її здійснити, доцільно встановити місце і роль головної галузі в економіці підприємства. При цьому місце галузі визначається за показниками:

• питомою вагою галузі в усіх виробничих витратах підприємства;
• часткою трудових затрат галузі в загальних трудових затратах підприємства.

Роль головної галузі в економіці підприємства розраховують за такими показниками:

1) часткою грошової виручки від реалізації продукції головної галузі в загальній виручці підприємства;

2) питомою вагою прибутку від реалізації продукції галузі в усій масі прибутку підприємства. За умови , що головна галузь є збитковою, обчислюють її частку в загальній сумі збитку, не скорегованого на одержаний від інших виробництв прибуток.

Чим вища питома вага головної галузі у витратах виробництва і трудових затратах, тим вагоміше місце займає ця галузь в економіці підприємства з позиції споживання виробничих ресурсів. Аналогічно підходять до оцінки показників ролі галузі в економіці підприємства. Для однозначного висновку про значення головної галузі в економіці підприємства доцільно розрахувати інтегральний показник Кр за формулою:

(21.2)

де — сума питомої ваги і-х видів ефекту (грошової виручки і прибутку) від головної галузі в їх загальній сумі по підприємству; — сума питомої ваги j-х факторів (виробничих витрат і трудових затрат) в їх загальному обсязі по підприємству.

Значення головної галузі в економіці підприємства зростає за Кр > 1. Якщо ж Кр < 1, то це свідчить про те, що головна галузь розівивається недостатньо ефективно.

Для оцінки ефективності галузевої структури підприємства в цілому потрібно порівняти структуру товарної продукції із структурою прибутку підприємства, не скорегованого на позацінові доходи й витрати та на одержаний збиток від реалізації продукції окремих галузей. Економічний зміст останнього показника полягає в тому, що він дозволяє визначити місце кожної галузі у формуванні головного джерела розширеного відтворення. Як правило, найбільшу питому вагу в структурі прибутку мають ті галузі, частка яких найвища в структурі товарної продукції. Однак сказане не означає, що дані показники (питома вага галузі в структурі товарної продукції й у структурі прибутку) повинні збігатися за своїм абсолютним значенням. Завдяки поглибленню спеціалізації підприємства на виробництві певного виду продукції знижується собівартість і поліпшується її якість. Це — загальна закономірність, яка завжди проявляється за нормальних умов господарювання в межах раціонального рівня концентрації виробництва. В результаті дії даного фактора питома вага спеціалізованих галузей у структурі прибутку підвищується порівняно з її часткою в структурі товарної продукції. Якщо ж спостерігається зворотне явище, це є свідченням відносно недостатнього рівня економічної ефективності виробництва продукції головної галузі.

Для оцінки галузевої структури підприємства доцільно використовувати і такі економічні показники, як наприклад, окупність поточних витрат прибутком, маса прибутку на гектар посівної площі й на одну голову тварин, норма прибутку на авансований і власний капітал.

За умови, що підприємство вдосконалює свою галузеву структуру, виникає необхідність у поглибленому дослідженні впливу цього фактора на кінцеві результати виробництва. Оскільки структурні зрушення в співвідношенні галузей впливають на економічну ефективність виробництва в комплексі з дією на неї інших чинників — впровадження досягнень НТП, удосконалення організаційної структури виробництва, здійснення режиму економії тощо, — виникає необхідність у застосуванні спеціальної методики, яка б дала змогу кількісно вичленити дію кожного фактора зокрема.

Суть означеної методики полягає в наступному. Спочатку за кожною галуззю розраховують прибуток на гектар посіву відповідної культури і на одну середньорічну голову тварин певного виду в звітний період. Потім визначають розрахунковий (умовний) річний обсяг прибутку з виразу:

(21.3)

де Soj — площа посіву j-ї культури в базовий період; Р1j — вихід прибутку з 1 га посіву j-ї культури у звітний період; Пожі — середньорічне поголів’я тварин і-го виду в базовий період; Ж1і — вихід прибутку на одну середньорічну голову тварин і-го виду в звітний період; п і т — відповідно кількість вирощуваних у господарстві товарних культур і видів тварин.

Якщо фактичну масу прибутку у звітний рік позначити П1, а в базовий — По, то загальний приріст прибутку буде:

П = П1 – П0. (21.4)

Звідси приріст прибутку за рахунок змін у галузевій структурі виробництва можна визначити за формулою:

(21.5)

Залишкова частина приросту прибутку ЗП = П – р є результатом поліпшення технології й організації виробництва. Якщо в досліджуваний період пройшли зміни в землекористуванні підприємства, цей фактор слід знівелювати.

Збільшення приросту прибутку внаслідок змін у галузевій структурі виробництва свідчить про її доцільність і дає підстави для розробки необхідних заходів щодо дальшого поглиблення спеціалізації і підвищення до оптимального рівня концентрації виробництва.

В умовах ринкової економіки і насиченого ринку сільськогосподарською продукцією проблема вдосконалення галузевої структури не повинна випадати з поля зору аграрних підприємств. Під впливом внутрішньої і зовнішньої конкуренції, зміни кон’юнктури ринку часто виникає необхідність у прискореному розвитку одних галузей і скороченні виробництва продукції інших. Проте за будь-яких обставин підприємство, як правило, має певні альтернативи у виборі галузей, а отже, і в формуванні галузевої структури виробництва. Розглянемо цю проблему більш конкретно.