Главная Экономика Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.

Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.

7.6. Прибуток і методика його визначення

Прибуток в загальному економічному розумінні — це додаткова вартість, що створюється в процесі виробництва, або іншими словами — це вартість, створена в процесі підприємницької діяльності понад вартість виробничо спожитих ресурсів і робочої сили.
З прийняттям стандарту бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» підприємства, в тому числі й аграрні, визначають прибуток на різних стадіях його формування, а саме: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, прибуток від звичайної діяльності після оподаткування і чистий прибуток.

Валовий прибуток — це економічний результат діяльності суб’єктів господарської діяльності, що визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції, робіт, послуг і виробничою собівартістю. Під чистою виручкою розуміють різновид кінцевого результату, що визначається вирахуванням із загальної виручки від реалізації продукції (робіт. послуг) наданих знижок, повернення проданих товарів, податку на додану вартість, акцизного збору. Якщо виробнича собівартість перевищує чисту виручку, то це означає, що підприємство замість валового прибутку отримує валовий збиток.

На другій стадії визначають операційний прибуток. Він являє собою фінансовий результат від операційної діяльності, що визначається відніманням від валового прибутку операційних витрат і додаванням до одержаного результату інших операційних доходів. До операційних витрат відносять адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, собівартість реалізованих виробничих запасів, визнані економічні санкції, втрати від операційних курсових різниць, безнадійні борги тощо. Джерелом інших операційних доходів можуть бути доходи від операційної оренди активів та операційних курсових різниць, дохід від реалізації оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів тощо. Операційна діяльність підприємства — це його основна діяльність, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Як бачимо, за економічним змістом валовий прибуток і операційний прибуток істотно відрізняються між собою. Якщо перший з них характеризує, по суті, ефективність на стадії виробництва продукції, то другий дає змогу судити про ефективність використання всіх витрат. Чим менша різниця між сумою валового й операційного прибутку, тим вищою буде ефективність діяльності підприємства за інших однакових умов господарювання в даний звітний період.

На третій стадії визначають прибуток або збиток від звичайної діяльності до оподаткування, який являє собою результат від фінансової діяльності, що визначається додаванням до операційного прибутку доходу від участі в капіталі, фінансових доходів у формі дивідендів, відсотків, отриманих від фінансових інвестицій, та інших доходів (від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, доходу від неопераційних курсових різниць), і відніманням від одержаного результату фінансових витрат у формі процентів та інших витрат, пов’язаних із залученням позичкового капіталу, втрат (збитків) від участі в капіталі та інших витрат (собівартість фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, втрат від неопераційних курсових різниць, втрат від уцінки фінансових інвестицій і необоротних активів).

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення. Методика визначення прибутку від звичайної діяльності побудована таким чином, що нею враховуються фінансові результати від усіх видів діяльності. А це означає, що підприємство може мати операційний прибуток, але через неефективне господарювання за окремими напрямами звичайної діяльності воно може понести істотні втрати цього прибутку і навіть отримати збиток. Ефективне господарювання передбачає, що прибуток від звичайної діяльності повинен перевищувати операційний прибуток і чим вищий ступінь такого перевищення, тим за інших однакових умов буде кращим фінансово-економічний стан підприємства. Важливо також пам’ятати, що прибуток від звичайної діяльності, розрахований на даній (третій) стадії, є об’єктом оподаткування.

На четвертій стадії визначають прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподаткування як різницю між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків на прибуток. У 2001 р. підприємства, інші суб’єкти господарювання, крім аграрних підприємств, сплачували податок на прибуток у розмірі 30 % суми отриманого прибутку від звичайної діяльності, розрахованого на третій стадії. Що ж стосується аграрних підприємств, то вони звільнені від сплати цього податку, що дало змогу істотно зменшити на них податковий тиск.

На п’ятій стадії розраховують чистий прибуток (збиток) як алгебраїчну суму прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку. Надзвичайний прибуток (збиток) може бути отриманий від операції (події), яка не є характерною для звичайної діяльності і не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді. Чистий прибуток повністю залишається в розпорядженні підприємства. Цим і зумовлюється його велике значення.

Чим краще працює підприємство, тим більший воно одержує прибуток, тим міцніший його економічний стан і положення на ринку. Лише маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з урахуванням вимог ринку переорієнтувати виробництво, реконструювати його, придбати нові, більш продуктивні засоби виробництва, передовіші технології і завдяки цьому забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її якість, скоротити витрати і цим досягти високої конкурентної спроможності. Це, в свою чергу, є гарантом того, що підпри-ємство й надалі буде спроможним одержувати високі прибутки без загрози стати банкрутом. Саме тому прибуток розглядається як критерій ефективності діяльності підприємств в умовах ринку.

Для правильного визначення чистого прибутку необхідно оволодіти методикою розрахунку прибутку від окремих видів діяльності. Наприклад, прибуток від торгівлі цінними паперами і деривативами визначається як різниця між проданими цінними паперами і деривативами та витратами, понесеними підприємством у зв’язку з придбанням цінних паперів і деривативів протягом звітного року. Ці витрати збільшуються на суму некомпенсованих балансових збитків від таких операцій минулих періодів.

Дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати чи продати базовий актив (товари, цінні папери, кошти та їх характеристики) на визначених ним умовах у майбутньому. До деривативів належать форвардний контракт, ф’ючерсний контракт і опціон.

Форвардний контракт являє собою двобічну угоду за стандартною формою, яка показує зобов’язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання цього контракту.

Ф’ючерсний контракт — це стандартний документ, який свідчить про зобов’язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Опціон — стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому за фіксацією цін на час укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін.

Прибуток від продажу основних фондів і нематеріальних активів являє собою різницю між їх продажною ціною і залишковою вартістю на момент акту купівлі-продажу. Прибутком від надання товарного і комерційного кредитів є сума процентів, отримана підприємством і зменшена на суму витрат, пов’язаних з цією операцією.

Підприємство може одержувати прибуток від володіння корпоративними правами — акціями, які придбані на ринку цінних паперів або від інших прав, що не є борговими вимогами, але дозволяють брати участь у прибутках (наприклад, внески до статутних фондів інших підприємств). Такий прибуток називають дивідендами.

Підприємство може одержувати прибуток у вигляді процентів від володіння борговими вимогами, зокрема векселями, облігаціями, бонами та іншими платіжними документами, включаючи державні скарбничі зобов’язання. Сума такого прибутку визначається як різниця між одержаною сумою процентів і сумою витрат, пов’язаних з операцією володіння борговими вимогами.

В сучасних умовах усе ширшого поширення набуває оренда матеріальних цінностей — лізинг. Прибутком від цієї операції є орендна плата, отримана орендодавцем і зменшена на суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення наданих в оренду основних засобів та інших витрат, пов’язаних з цією операцією.

З розвитком НТП підприємства можуть одержувати винагороди (роялті) за надання дозволу на використання промислової та інтелектуальної власності, інших аналогічних майнових прав, що визначаються як об’єкт права власності даного підприємства. Такі винагороди можуть бути одержані, зокрема, за надання права використання авторських прав на будь-які твори науки, літератури тощо, права на використання товарних знаків, права на винаходи, промислові зразки, програмне забезпечення для ЕОМ, на використання секретної формули або технологічного процесу, а також права на інформацію про «ноу-хау» (промисловий, комерційний або науковий досвід).

З 2002 р. підприємства у зв’язку з прийняттям стандарту бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» стали не тільки визначати прибуток згідно з вимогами даного стандарту, а й продовжували паралельно вести податковий облік і розраховувати прибуток для оподаткування відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (червень 1997 р.) з наступними доповненнями до нього. Визначення такого прибутку здійснюється відніманням від скорегованого валового доходу звітного періоду валових витрат підприємства й амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з вимогами цього Закону. Як бачимо, для визначення прибутку для оподаткування потрібно спочатку розрахувати валовий дохід, а потім скорегувати його (зменшити) на деякі джерела доходу.

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного року в грошовій , матеріальній або нематеріальній формі як на території України, так і за її межами. До валового доходу включають дохід від реалізації товарів (робіт, послуг), а також цінних паперів (крім операцій їх первинного випуску та операцій з їх кінцевого погашення); дохід у формі роялті і від володіння борговими вимогами, від операцій лізингу; дохід від позареалізаційних операцій (безповоротна фінансова допомога платнику податку у звітному році, безоплатно надані товари, послуги, одержані суми штрафів та неустойки чи пені тощо).

Скорегований валовий дохід визначається відніманням від валового доходу сум акцизного збору і податку на додану вартість, отриманих підприємством у складі ціни реалізації; сум коштів або вартості майна, отриманих платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника податку; сум коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів, що повертаються платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат; сум коштів або вартості майна, що надходять підприємству у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи; суми одержаного емісійного доходу, коштів або майна, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги; деяких інших надходжень, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи особливості методики визначення валових витрат і валового доходу, на основі яких розраховується прибуток до оподаткування, можна стверджувати, що абсолютна величина цього прибутку не збігатиметься із сумою прибутку до оподаткування, визначеного згідно із стандартом з бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові результати».

Водночас потрібно пам’ятати, що в ринковій економіці не всі організаційні форми господарювання використовують прибуток як головний критерій ефективності їх діяльності. Це, насамперед, стосується тих фермерських господарств, які функціонують лише на праці фермера і членів його сім’ї. В США, наприклад, такі ферми займають майже 50 % загальної кількості фермерських господарств цієї країни. В них категорія заробітної плати, по суті, не використовується. Пояснюється це специфічним розподілом тут грошової виручки від реалізації продукції. З одержаної суми фермер відшкодовує матеріальні витрати на товарну продукцію, забезпечуючи таким чином наступний цикл виробничого процесу. Решта грошової виручки за економічним змістом є не що інше, як чиста продукція, яку фермер використовує для особистого споживання і на нагромадження. Співвідношення між цими частинами чистої продукції встановлюється кожним фермером залежно від конкретної ситуації. За необхідності він може зменшити фонд споживання і більшу частку чистої продукції спрямувати у фонд нагромадження, і навпаки.

Тепер стає зрозумілим, що для ферм, які не використовують найману працю, головним критерієм ефективності їх діяльності є чис-та продукція. При збільшенні її фермери мають можливість задовольняти свої особисті потреби і створити умови для розширеного відтворення. З цієї причини для таких ферм вигідно вибирати інтенсивні трудомісткі виробництва (овочівництво, садівництво, свинарство, птахівництво тощо), які забезпечують одержання найбільшої виручки і чистої продукції. Зазначимо, що про доцільність вибору такого критерію оцінки ефективності ферм, що функціонують на власній праці фермера і його сім’ї, повідомляють і такі відомі зарубіжні вчені, як С. Блегборн і М. Баккетт (Великобританія).