Главная Экономика Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.

Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.

4.3. Види підприємств та їх об’єднань

Для багатоукладної економіки характерним є існування різних форм власності і різноманітних організаційних форм господарювання. Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:

1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.

2. Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.

3. Господарське товариство, створене юридичними особами і громадянами на засадах угоди шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

4. Підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян.

5. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади.

6. Державне підприємство , засноване на державній власності. Воно може бути перетворене у казенне підприємство у випадках, коли таке підприємство проводить виробничу чи іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися тільки державним підприємством, або коли головним споживачем продукції (понад 50 %) є держава чи коли підприємство є суб’єктом природних монополій. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

У 2002 р. в нашій державі функціонують і такі корпоративні підприємства, в статутному капіталі яких є державна частка власності. Управління такими підприємствами відбувається за участю представників державних органів у наглядових радах, якщо частка держави в статутному капіталі становить менше 50 %. В процесі подальшої приватизації такі підприємства можуть перетворюватися в звичайні господарські товариства.

7. Спільне підприємство з іноземними інвестиціями (СП), засноване на об’єднанні майна і підприємницької діяльності українського та іноземного власників, і в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менше 10 % від його величини. Це підприємство може мати будь-яку організаційно-правову форму (найчастіше — товариство з обмеженою відповідальністю). Засновниками спільного підприємства з іноземними інвестиціями виступають з українського боку різні типи приватних аграрних підприємств, а з іноземного — іноземні фірми певного профілю діяльності. Вони (засновники) залишаються юридичними особами, разом формують статутний капітал СП. Іноземний засновник свій внесок у цей капітал може здійснювати у формі конвертованої валюти, рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, виражених у конвертованій валюті, будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Український засновник свій внесок може здійснювати рухомим і нерухомим майном, правом користування землею, іншими природними ресурсами, грошовими коштами тощо. Розподіл прибутку СП між засновниками може бути різний, один із найбільш розповсюджених — пропорційно вкладам засновників у статутний капітал.

У сільському господарстві України в 2002 р. функціонувало більшість названих видів підприємств, за виключенням комунальних підприємств та державних казенних підприємств. Так, до приватних підприємств належать селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи; до господарських товариств — сільськогосподарські акціонерні товариства закритого і відкритого типів, товариства з обмеженою відповідальністю та інші типи товариств; до державних підприємств — науково-дослідні інститути і науково-дослідні станції аграрного спрямування, племзаводи, воєнні сільськогосподарські підприємства .

Слід підкреслити, що в світовій практиці, в тому числі і в нашій державі, існує таке поняття, як мале підприємство (малий бізнес). Це — не якийсь окремий тип підприємств щодо власності, організаційної форми господарювання чи функцій. Критерієм віднесення підприємства до категорії малих (відповідно до закону «Про підприємства в Україні) є кількість працюючих. У промисловості та будівництві до малих відносять підприємства з кількістю працюючих до 200, в інших галузях виробничої сфери, в тому числі і в сільському господарстві — до 50, в науці і науковому обслуговуванні — до 100, в галузях невиробничої сфери — до 25, в роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Порівняно з іншими країнами у нашій державі ці критерії дещо завищені. Наприклад, в Англії, США розрізняють дрібні підприємства з кількістю працюючих до 10 і малі — від 11 до 100 осіб. В Японії взагалі використовують три критерії — кількість працюючих, обсяг продажу і величину доходу. Такий підхід дає можливість повніше оцінити роль малого бізнесу в економіці країни.

За останні десятиріччя в світі відбулося переосмислення ролі малого бізнесу. Раніше його розглядали як щось допоміжне і неістотне для економічного розвитку. Проте тепер стало очевидним, що великі підприємства й економіка в цілому не можуть нормально функціонувати без малого бізнесу, оскільки саме тут народжується багато ідей, інновацій. Малі підприємства надто мобільні, гнучкі, швидко пристосовуються до вимог ринку. Вони є тим плідним ґрунтом, на якому зростає середній і великий бізнес. Тому в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, розвиток малого бізнесу регулюється законодавчими актами, розроблено державну програму його підтримки. Так, у нашій державі прий-нято Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», а також розроблено і затверджено Законом України (від 21.12.2000 р.) «Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», якою передбачається активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, створення умов для розвитку його інфраструктури, вдосконалення регіональної політики сприяння становленню і зміцненню малих підприємств (на початку 2001 р. їх було майже 200 тис., з них близько 40 тис. фермерських господарств), а також розвиток індивідуального підприємництва без створення юридичної особи (таких підприємців працює близько 1 млн чоловік). Законом передбачено, що до суб’єктів малого підприємництва відносять, крім фізичних осіб, і юридичні особи будь-якої органі-заційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих на календарний рік не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не більше 500 тис. євро.

Підприємства з метою підвищення ефективності виробництва можуть на добровільних засадах створювати об’єднання з правом юридичної особи як особливу організаційну форму діяльності, що забезпечує зручніші й ефективніші зв’язки між ними порівняно зі звичайними договорами чи угодами. Підприємства на певних умовах залежно від їх економічних інтересів, спеціалізації і мети можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Саме ці фактори переважно визначають і вид об’єднань, їх структуру і функції. Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи.

Асоціації — це договірні об’єднання з найбільш м’якими внутрішніми зв’язками. Головною функцією їх є постійна координація господарської діяльності підприємств-учасників без втручання в їх виробничу чи комерційну діяльність.

Корпорації також є договірними об’єднаннями*1. Порівняно з асоціаціями вони мають більш жорсткі внутрішні зв’язки. Підприємства-учасники, поєднуючи свої виробничі, комерційні, а за необхідності і наукові інтереси, делегують окремі повноваження об’єднанню, надаючи йому право централізованого регулювання їх діяльності у певних межах. Можуть централізуватися такі, наприклад, функції, як збут продукції, матеріально-технічне постачання, ціноутворення, виконання проектних робіт, певна частина маркетингової діяльності та ін.

*1: {У країнах Заходу корпораціями називають акціонерні підприємства і нерідко кооперативи.}

Консорціуми — це статутні тимчасові об’єднання промислового і банківського капіталу, що створюються для досягнення певної мети.

Концерни є також статутними об’єднаннями. До їх складу можуть входити різнопрофільні підприємства — промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

У сільському господарстві України вже створені і функціонують деякі види об’єднань. Так, у 1992 р. стала функціонувати асоціація селянських (фермерських) господарств, яка розробляє рекомендації щодо координації спільної діяльності, надає фермерам юридичну допомогу тощо. На асоціативних засадах працюють виробничі і науково-виробничі системи.

Головна функція їх — запровадження у виробництво передового досвіду і досягнень науки (на госпрозрахункових засадах). Підприємства — учасники системи одержують кваліфіковану допомогу з організації високоефективного виробництва окремих видів продукції від головного підприємства цього об’єднання — передового господарства або наукової установи. За результатами діяльності підприємства-учасники переказують на рахунок головного підприємства частину вартості додатково одержаної продукції відповідно до прийнятого в системі нормативу. У 2001 р. створена асоціація агроторгових домів України та ін.