special

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Іванов В.М.

8.2. Валютне регулювання

Золотовалютні резерви Німецького федерального банку у 1987 р. ста­новили 120,2 млрд марок. Активність платіжного балансу та великі зо­лотовалютні резерви визначили міцні позиції марки на міжнародній арені. ФРН перша із західноєвропейських країн запровадила цілковиту оборотність своєї валюти 29 грудня 1958 р.

З 1949 р. неодноразово здійснювалася ревальвація марки.

У Європейській валютній системі марка має провідні позиції. На її частку припадало 33 % валютного кошика ЕКЮ. За час існування ЄВС (Європейська валютна система створена 13 березня 1979 р.) понад 10 разів змінювалися паритети валют і курс марки щоразу збільшувався. З 1979 по 1988 р. курс марки щодо валют учасників ЄВС підвищився в середньому на 42,6 %.

Ревальвація марки посилила її вплив на західноєвропейську інте­грацію та експорт капіталу з ФРН, який за останні 20 років збільшив­ся в 13,6 раза.

Зміцнення позицій Німеччини у світовому господарстві у 90-х роках супроводжувалося збільшенням золотовалютних резервів (табл. 23).

Таблиця 23

Золотовалютні резерви Німеччини

млрд дол.

Іноземна валюта

Валюта і золото

1990 р.

1996 р.

1997 р.

1990 р.

1996 р.

1997 р.

67,9

83,2

80,8

104,5

118,3

112,6

Збільшення золотовалютних резервів стало матеріальною основою для визначення валютного становища Німеччини у середині 90-х років.

Золотий фонд Німеччини становив 3,7 тис. т на кінець 1997 р., отже, марка була однією з найстабільніших валют у світі до 1998 р. (1998 рік — світова фінансова криза) (табл. 24).

Таблиця 24

Курс марки до СПЗ і долара

1980 р.

1985 р.

1990 р.

1993 р.

1994 р.

1995 р.

1996 р.

1997 р.

Німецьких марок за 1 СПЗ

100

92

118

105

111

117

112

105

Німецьких марок за 1 дол.

1,959

2,461

1,494

1,736

1,549

1,434

1,555

1,723

1998 р. Німеччина завершила з гіршими, ніж очікувалося, результа­тами. Так, ВВП збільшився тільки на 2,8 %, промислове виробництво — на 2,3 %, підвищилося безробіття.

Міністр фінансів Німеччини оголосив, що зміст економічної політи­ки країни полягає у зменшенні рівня безробіття. Проте, незважаючи на погіршення макроекономічних показників, багато німецьких ком­паній працюють досить успішно. Так, обсяг продажів компанії "Sie­mens" у грудні 1998 р. збільшився на 16 % і досяг 28,8 млрд марок. Оборот компанії "Porshe" досяг 28 % і становив 2,5 млрд марок, а прибуток до оподаткування збільшився вдвічі.

Проте серйозні економічні проблеми як у самій Німеччині, так і в Європейському Союзі у 1998—1999 рр. послабили позицію марки щодо долара. Це позитивно вплинуло на експортний потенціал Німеч­чини і сприяло експорту товарів німецької промисловості.

Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні доктор Е. Гай-кен так прокоментував зміни в динаміці курсу німецької марки сто­совно долара США: "Наша економіка нині функціонує так само доб­ре, як і раніше. Але певні ускладнення виникли через її глобалізацію. Німцям необхідно, враховуючи нюанси сучасного світу, навчитися ус­пішніше конкурувати з іншими країнами".

8.3. Банківська система

У XV ст. виникли жиробанки — державні заклади для розрахунків без використання готівки. Вкладникові в обмін на благородні мета­ли виписували папір, за яким можна було обслуговуватися в інших банках.

Банківську систему Німеччини наведено на рис. 12.

банківська система Німеччини

Рис. 12. Банківська система Німеччини

Центральний банк країни заснований у 1765 р. Спочатку він мав на­зву "Королівський", з 1846 р. — "Прусський", з 1871 р. — "Імперський". "Імперський банк" був акціонерним товариством з капіталом 180 млн марок. У його прибутку брала участь держава. Акціонери отримували з прибутку 3,5 %.

Керівництво Центрального банку до 1924 р. здійснювалося рейхс­канцлером, президентом банку та правлінням. У 1924 р. цей банк став незалежним від німецького уряду.

Після розгрому фашистської Німеччини в радянській зоні було закрито всі відділення Центрального банку, а в кожній землі ФРН ство­рено центральні банки (всього 11). У 1948 р. створено державний банк німецьких земель. Він працював тільки з центральними банками земель, урядом та іноземними центральними банками. За законом ФРН у 1957 р. центральні банки злилися в єдиний Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк). Кожна земля мала головне управління — Центральний банк землі.

Бундесбанк є державною юридичною особою, що безпосеред­ньо залежить від федерації. Проте Бундесбанк не належить до орга­ну влади федерації. Він не підпорядковується ні уряду, ні парламенту, а тільки закону про Бундесбанк.

Повноваження Бундесбанку та уряду чітко розмежовані: Бундесбанк відповідає за монетарну політику, а уряд — за фіскальну. Річний звіт Бундесбанку публікується, але не подається ні уряду, ні парламенту. В його управлінні беруть участь 9 земельних банків (для спрощення прийняття рішень, хоча з 1990 р. налі­чується 16 земель). Представники земельних банків однозначно й мо­нопольно керують функціями Бундесбанку. У Німеччині поширене прислів'я: "Не всі німці вірять у Бога, але всі німці вірять своєму Бундесбанку".

Бундесбанк має дворівневу систему управління. Його керівними органами є Рада центральних банків та правління (Рада директорів).

Рада центральних банків є найвищим органом, який визначає ва­лютно-кредитну політику, загальні напрямки операцій і діяльності прав­іння банку. До складу Ради входять правління (виконавчий орган) та президенти земельних банків, яких призначають уряди земель.

Правління (Рада директорів) відповідає за реалізацію грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти, організа­цію управління діяльністю банку, інші повноваження, які випливають з функцій банку. Членами правління є президент, віце-президент та вісім членів правління, яких призначає на цю посаду президент ФРН терміном на вісім років за поданням федерального уряду.

Німецька модель центрального банку є базовою у країнах Центральної Європи. Колишній президент Бундесбанку Г. Шлезінгер ще у 1991 р. закликав зробити незалежними всі європейські центральні банки, надати їм цілковиту автономію у здійсненні грошово-кредитної політики, щоб вони змогли забезпечити стабільність цін незалежно від інструкцій своїх урядів.

Найважливіші функції Бундесбанку:

• емісія банкнот;

• операції із золотом та девізами;

• касове виконання бюджету;

• кредитування держави та міжнародних організацій;

• облікова політика;

• регулювання банківських резервів і грошової маси тощо. У 1999 р. у Бундесбанку працювало 16 тис. службовців.

На основі аналізу розвитку правового статусу Бундесбанку можна стверджувати, що він на практиці підтвердив свою роль у ви­наченні жорстких меж грошової маси та їх дотримання. У його діяльності не було випадків, щоб він фінансував потреби німецького бюджету на пільгових умовах без оформлення боргових зобов'язань уряду. Закони ФРН визначають таку грошову систему, яка рішуче обмежує доступ держави до кредитів емісійного банку.

Не випадково реформатор німецької економіки К. Аденауер у 1990 р. з позицій уряду визнавав: "Незалежність центрального банку не завжди прийнятна, але це дуже заспокоює".

Незважаючи на те що резервні вимоги є інструментом впливу на експансію банківського кредитування, протягом останнього десятиліття в індустріально розвинених країнах обов'язкові резерви постійно зменшувалися (табл. 25).

Таблиця 25

Норми обов'язкового резервування в Німеччині

Депозити

1989 р.

1992 р.

1996 р.

Трансакційні,%

12,1

12,1

2,0

Строкові, %

4,95

4,95

2,0

Обов'язкові резерви забезпечуються кореспондентськими рахунками у центральних банках і частково грошима у сейфах комерційних банків.

У Німеччині (як і в світі) існує тенденція до зменшення обсягів на кореспондентських рахунках і використання грошей у касах комерційних банків.

Зменшення обов'язкового резервування, у свою чергу, впливає на співвідношення монетарної політики і платіжних систем. Тобто попит на кореспондентські рахунки в умовах зменшення обов'язкового резервування залежить від необхідності кредитних установ здійснювати платежі. Тому монетарна політика і платіжні системи тісно взаємопов'язані: зміни у платіжній системі потребують відповідних змін у монетарній політиці.

В умовах поступової відмови від обов'язкового резервування основною проблемою для Бундесбанку є управління за допомогою операцій на відкритому ринку величиною процентних ставок.

Розглянуті питання досить важливі для країн з перехідною економікою. У країнах СНД норму обов'язкового резервування використовують як інструмент впливу на обсяги банківського кредитування та контролю над пропозицією грошей. За певних умов тимчасове збільшення норми обов'язкового резервування не тільки знижує інфляційний тиск, а й утримує курс внутрішньої валюти. Прикладом вдалого використання цього важливого інструменту є саме Україна.

Наступна ланка у кредитній системі ФРН — комерційні банки. Найбільші з них — Deutshe Bank (Дойче банк) AG, Commerz bank (Комерцбанк) AG, Dresdner bank (Дрезднер банк) AG (гроссбанки), філії іноземних банків, приватні банкіри, регіональні банки.

До 70-х років XIX ст. у кредитній системі Німеччини панівне ста­новище посідали приватні банки. З другої половини XIX ст. інтенсифі­кувався процес створення акціонерних банків, у тому числі найбільших комерційних банків. У 1870 р. в Берліні був заснований Дойче банк, у Гамбурзі — Комерцбанк, у 1872 р. у Дрездені — Дрезднер банк. Згодом ці банки перевели свої правління до Берліна, створивши філії по всій країні. Розширення філій відбувалося здебільшого через поглинання самостійних банків. Після Другої світової війни гроссбанки було реорганізовано у три банки-наступники. У 1956 р. їх відновлено. В 1987 р. три гроссбанки (менш ніж 1 % загальної кількості банків) сконцентрували близько 40 % активів комерційних банків.

У 90-ті роки гроссбанки досить зміцніли. У 1997 р. Дойче банк за розміром капіталу 17371 млн дол. посідав шосте місце у світі. Зрос­тає рівень співпраці німецьких банків з українськими. Найбільші німецькі банківські установи обслуговують німецьких інвесторів у га­лузях сільського господарства, будівництва, легкої та харчової промис­ловості, скловиробництва та двосторонню торгівлю (на 1997 р. її об­сяг становив 3 млрд марок).

Іноземні комерційні банки розташовані здебільшого у Франкфурті-на-Майні. У 1987 р. налічувалося 58 відділень цих банків. У 1998 р. серед 397 банків міста більшість становили іноземні банки.

До комерційних банків Бундесбанк зараховує також приватних банкірів. Це приватні комерційні банки, які не мають правового ста­тусу акціонерного товариства, але є впливовими. Найбільші з них

"Опленхайм унд Ко Кельн" з балансовою сумою 3,1 млрд марок і "Мерк, Фінк унд Ко" в Мюнхені з балансовою сумою 2,2 млрд марок.

Регіональні банки — це переважно середні за масштабами опе­рацій банки, діяльність яких перебуває під контролем гроссбанків.



 

Created/Updated: 25.05.2018

☕ Якщо ви вважаєте ці поради українською корисними, можете підтримати автора і, звичайно, отримуйте задоволення!

📩 Шановні, якщо хочете додати або відредагувати, надішліть повідомлення через форму контакту.

';