Главная Финансовое право Книги Міжнародне економічне право - Дахно I. I.

Міжнародне економічне право - Дахно I. I.

11.3 Європейська валютна система

Європейську валютну систему (European Monetary System) створили країни—члени Європейського Співтовариства в 1979 р. У той час до його складу входили дев'ять держав. Система була покликана забезпечити валютну стабільність шляхом накладання обмежень на коливання валютних курсів [21, 487].

Pозглядувана система складається з трьох основних елементів: європейської валютної одиниці (ЕКЮ) (European Currency Unit — ECU), яку використовували у валютних операціях Європейського Співтовариства, механізму обмінного курсу (МОК) (Exchange Rate Mechanism — ERM), згідно з яким країни—члени, що брали в ньому участь, погоджувались утримувати коливання валюти в обумовлених межах, та Європейського валютного фонду співробітництва (ЄВФС) (European Monetary Cooperation Fund — EMCF), до завдань якого належали емісія ЕКЮ і нагляд за МОК.

Голова Комісії європейських співтовариств Жак Делор у 19B9 р. запропонував створити Економічний і валютний союз (ЕВС) (Economic and Monetary Union — EMU). Цю ідею було зафіксовано в Маастрихтській угоді 1992 р. про створення ЄС. Для реалізації цієї угоди було створено Європейський валютний інститут (European Monetary Institute), завдання якого полягало в координації економічної та валютної політики ЄС, Європейський центральний банк (European Central Bank) з метою керування цією політикою, а також запроваджено єдину європейську валюту — євро.

1.4 Міжнародні валютно-кредитні відносини

У сфері міжнародного економічного співробітництва валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:

• торговельні та платіжні угоди, які передбачають виконання кредитних операцій на основі довгострокового клірингу;

• угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;

• міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній основі;

• спеціальні кредитні угоди.

Коротко розглянемо міжнародно-правові аспекти у валютній сфері, які укладаються державами, але призначаються для врегулювання відповідної діяльності.

У темі 7 вже згадувались дві оттавські конвенції 1988 р.: про міжнародний факторинг і міжнародний лізинг. У 1988 р. було укладено Ньюйоркську конвенцію ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі. У Женеві 7 червня 1930 р. було укладено конвенцію, мета якої — вирішувати окремі колізії щодо законів про перевідні та прості векселі, а також конвенцію про уніфікований закон з переказних і простих векселів.

Верховна Рада України своїми законами від 6 липня 1999 р. № 827-ХІУ і № 826-ХІУ приєднала Україну до зазначених женевських конвенцій.

Згодом, а саме 19 березня 1931 р., у Женеві було укладено конвенцію, що мала на меті вирішити окремі колізії законів про чеки.

Велику кількість правил і керівництв (що мають факультативну силу) з правового забезпечення міжнародних фінансових розрахунків розроблено в межах Міжнародної торговельної палати (МТП), що розміщується в Парижі. Наведемо основні з них.

• Уніфіковані правила і звичаї для документальних акредитивів

(1988 р.).

• Керівні зауваження до стандартних форм документарного кредиту (документ МТП № 416).

• Стандартні заявки на документарний кредит та керівні зауваження для заявників на кредит (документ МТП № 416А).

• Міжнародні правила з інкассо (1978 р.).

• Уніфіковані правила з інкассо (редакція 1995 р.; набрали чинності 01.01.96; документ МТП № 522).

• Уніфіковані правила для договірних гарантій (1978 р.).

• Уніфіковані правила для гарантій з вимог (документ МТП № 458). Спеціальні міждержавні кредитні угоди передбачають надання

державою-кредитором (позикодавцем) державі-боржниці (позико-одержувачу) певної грошової суми у кредит. У цих угодах визначаються сума позики, відсоткова ставка, строк повернення позики тощо.

Держави-кредитори часто вимагають призначення гаранта щодо іноземних кредитів.