Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

г) Легалізація Православної Церкви

Становище Церкви ставало дедалі тяжчий. Минуло одинадцять років з часу поновлення ієрархії в 1620 році, але добитися її легалізації православні не могли, хоч до кожного Сойму подавали умотивовані заяви з проханням легалізувати Церкву.

Року 1631 помер Сіґізмунд ІІІ. Кандидатом на престол був королевич Владислав, відомий своїм толерантним ставленням до питань релігії На конвокаційному Соймі 1632 року православна шляхта, братства, козацтво, духовенство знову виступили з вимогами привернути права Православній Церкві. Провідником духовенства був Петро Могила. Очолена королевичем Владиславом комісія з п'яти сенаторів і шести земських послів виробила проект згоди між уніятами та православними під назвою «Пункти заспокоєння».

В цьому проекті були такі пункти: 1. Православним (грецької релігії) дозволяється відправляти Богослужби, св. Таїнства, мати церкви, семінарії, школи, шпиталі, братства; 2. Залишається два митрополити: уніят і не-уніят, обраний за звичаями народом та настановлений патріярхом Царгородським; 3. До православних належатимуть єпархії: Львівська, Луцька, Перемиська і Мстиславська (відділена від Полоцької). Православним повертається київські манастирі, крім Видубицького. Уніятські владики до смерти зберігають за собою церкви та добра, якими користалися; 4. На коронаційному Соймі король призначить комісію з 2 уніятів та 2 православних, яка має об'їхати всі міста та села, встановити число уніятів та православних і розподілити між ними добра; 5. Кожний має право вільно обрати для себе опіку Православної чи Уніятської Церкви і переходити від одної до другої.

«Пункти заспокоєння», підписані королем Владиславом IV, внесено до книг ґродських Варшавських 1 листопада 1632 року.

8-го листопада того ж року митрополит Йосиф Велямін Рутський з усім єпископатом вніс заяву про те, що вони не визнають «Пунктів», поки їх не затвердить Апостольська Столиця. Аналогічну заяву надіслав примас Польщі Ян Вєяжик з польськими єпископами і за підписом 54 сенаторів та послів. Папа Урбан VIII відмовився підтвердити договір і доручив Ведямінові Рутському боронити права Католицької Церкви.

Під тиском католицької опінії Владислав IV скликав на лютий 1633 року раду теологів, представників чернечих орденів — Єзуїтів, Капуцинів, Кармелітів — і професорів Краківської Академії, щоб вирішили, чи годиться робити такі поступки на користь «не-з'єдинених». Більшістю голосів теологи вирішили, що такі поступки є «потоптанням Божого права й пониженням віри». Але на Соймі 1633-го ж року Владислав IV підтвердив, що буде додержуватися «Пакта конвента», в тому числі й «Пунктів заспокоєння».

На підставі «Пакта конвента» обрано нову ієрархію Православної Церкви. Від ієрархії.1620 року залишився Ісая Копинський, якого козацтво, після смерти Йова Борецького, висунуло на митрополита. Під час Елекційного Сойму православні посли, а не церковний Собор, вибрали: архимандрита Петра Могилу — на митрополита Київського, Олександра (в чернецтві Афанасія князя Пузину) — на єпископа Луцького та Иосифа Бобриковича — на єпископа Мстиславського.

Не все складалося так добре, як було вказано в «Пакта конвента». Уніяти не погоджувалися з ухвалами комісії, що об'їздила українські землі, і силою відстоювали церкви, манастирі, землі Вони здобували від короля привілеї, що в корені змінювали «Пакта», наприклад: Луцька єпархія мала перейти до православного єпископа, але на підставі королівського привілею залишалася за епископом-уніятом до його смерти. Таких прикладів було багато. Це все посилювало втечу населения до Московії. За перших років правління Владислава IV ця втеча припинилася, з 1638 року знову почалася цілими манастирями. Ширилась думка про перехід під владу православного царя всього українського народу.