Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

б) Шляхта

Наприкінці XVI ст. в Україні залишилося вже мало не-спольщеної української шляхти. Найбільше було такої шляхти в Галичині, але це була лише дрібна шляхта, бо більш-менш заможна була спольщена. Шлюби з поляками, з католиками викликали переходи на католицтво. Із старих тубільних родів тільки магнати Лагодовські зберегли українську національність в середині XVI ст. і довели її опікою над православним Унівським манастирем.в У XVI ст. не лише магнатів — навіть заможнішої української шляхти було дуже мало; серед неї — Балабани, Демидецькі, Чолганські належали до заможної шляхти.

Проте, було багато дрібної української шляхти, і в XVII ст. до неї прилучаються — розмножившись і підупавши, відсунені від усього, що несло прибутки та впливи — майже всі українські роди, що не спольщилися; серед них — Драгомирецькі, Желіборські, Гошовські, Попелі, Чолганські, Кульчицькі, Яворські. Здебільшого це були роди, що великими гніздами сиділи на своїх дідинах. Характеристично, що 1621 року на 628 шляхтичів Львівської землі було 43 Чайковських, 40 Витвицьких; 1648 року в Перемиській землі на 1 000 шляхтичів було: 70 Яворських, 46 Кульчицьких тощо. Всі вони так збідніли, що мало хто з них міг виїхати до війська власним конем, більшість ішла пішки, хто з шаблею, а хто з самим києм.

Через незаможність не могла ця шляхта здобувати освіту, яку мала спольщена шляхта, і це зближало її з народними масами, допомагало їй зберігати українську національність в XVII, XVIII ст. і пізніше. Вона часто маніфестувалася як репрезентант Руси, але політичної ролі не грала і відступала першість заможнішим та впливовішим полякам, хоч, за польською конституцією, яка не робила різниці між багатими та незаможними, могла б грати видатну ролю.

Рідким випадком, коли ця шляхта діяла солідарно, був захист Православної Церкви. Православна шляхта, після смерти єпископа Копистенського, не дала замінити його уніятом Крупецьким, підтримавши православного владику Ґулевича, а після нього — владику Винницького проти уніята, владики Хмельовського, якому не дозволила навіть перебувати в Перемиській єпархії. Взагалі оборону Православної Церкви українська шляхта вважала за справу своєї чести.

Ця дрібна шляхта видала з-поміж себе багато визначних діячів: Сагайдачного, Плетенецького, Балабана, Копистенських, Кальнофойських, Винницьких. З цієї шляхти ведуть свій початок багато династій українських духовних діячів.

Північно-західні українські землі — Холмська, Белзька та Підляська — не мали такої шляхти. Українські роди: Кирдеї, Гораї спольщилися ще в XV ст., а дрібну шляхту залляв потік польської шляхти з Мазовша (до Мазовецьких князів кількадесят років належала Белзька земля) та з Малої Польщі. Польська шляхта приносила польську мову, польське право.

Поділля також не мало своєї шляхти, і вона приходила переважно з Галичини. З XV ст., коли Поділля залишилося під Польщею, до нього прибуває магнатсько-польська верства. Польський уряд щедро роздає ліпші землі полякам, а в гірших місцях залишалася українська шляхта; але коли вона залюднювала «ведмежі кутки», то уряд відбирав їх і передавав полякам. Серед них дуже рідко збереглися українські роди — як Ярмолинські, Сутковські (цим останнім належав славетний замок-церква в Сутковцях). У середині XVII ст. ці українські шляхтичі або спольщилися, або вимерли. Лише в старих гніздах, у сусідстві із замками Хмельницького та Барського, на довгий час затрималася українська службова шляхта; щоб забезпечити обслугу замків, старости охороняли її від польських зайд. Так збереглася вона як українська шляхта до XIX ст.