Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

в) Література та письменство

Перше місце серед літературних творів ХУ-ХУІ ст. належить творам церковним, з XIV от. в Україні ширяться південнослов'янські впливи, головним чином з Болгарії, де митрополит Тарновський Євфимій звертав особливу увагу на вірність, тонкість і художність перекладу св. Письма. Провідником його школи в Україні стали митрополити Кипріян та Григорій Цамблаки. Григорій написав чимало видатних творів: похвали Євфиміеві, Кипріянові, св. Димитрієві, проповіді, дві промови на Констанцькому Соборі. Були також значні західні впливи флягелянтів — покаянницьких творів, як «Лист небесний», особливо — «Сон Богородиці» про нові муки Христа. Про інтерес до релігійних течій Заходу свідчить збірник 1483 року «Приточник», з багатьма уривками із західньоевропейських релігійних легенд. Найбільше значення мали впливи ренесансу, а головно реформації, які впали в Україні на вже підготовлений ґрунт: на прагнення мати Святе Письмо рідною мовою. Були переклади чеської мови, наприклад, «О Таудалі рицарі» — про муки пекельні, з латинської й польської мов: «Страсті Христові», «Повість про трьох королів», «Життя Олексія, Божого чоловіка» тощо. Із свійських агіографічних збірників перше місце належить трьом редакціям Печорського Патерика, значно поширеного в XV ст. Збереглося чимало уривків творів духовних осіб, акти соборів владяк, і; обирали Григорія Цамблака р. 1415, та акти Віленського собору 1509 року видаються канонічною та історичною вартістю; послання митрополита Мисаїла до папи або повчення митрополита Сильвестра священикові свідчать, що серед ієрархів були люди з літературним хистом.

Головне місце в літературі богословського характеру мас полеміка, яка розпалилася після Берестейської унії. Збоку католиків виступив першим Петро Скарга, який вже на початку 1597 року видав польською та руською мовами анонімову книжку п. н. «Описаніе і оборона собору руського Берестейського», Доводячи правосильність собору, Скарга настоював, що світські люди не мають права голосу в питанні унії. Питання про те, чи мали владики право перейти під владу папи, бувши підвладними патріярхові, Скарга обминав. Ця книжка цікава тим, що в ній заторкнуто питання які весь час обговорювалися в полеміці. У відповідь на це православні видали акти Берестейського Со бору з докладним, спокійним викладом його історії в протоколах і документах. Книжка вийшла без підпису під назвою «Ектезис». Метою її було довести канонічність Православного Собору. Слідом за «Ектезисом» вийшла праця Христофора Філалета (псевдо Криштофа Мартина Бронського) під назвою: «Апокризис». Надруковано її 1597 року польською, а 1598 року руською мовою. Трактат цей не лише змістом, але й розміром — 334 сторінки — бере гору над усіма полемічними творами того часу. «Був то першорядний полемічний трактат, написаний з великим літературним і публіцистичним хистом і великим знанням», — характеризує його М. Грушевський. Історик літератури М. Возняк підкреслював глибину ерудиції Філалета і вважав, що він «своєю ученістю перейшов Скаргу». У книзі Філалета відбилася ідеологія право славного шляхетства з погляду шляхетського парляментаризму, він виступав проти теорії виключної влади єпископів.

Одночасно виступив полеміст не меншого таланту, але іншої іде ології, Іван Вишенський з Судової Вишні в Галичині. Іван Вишенський багато років перебував у манастирі на Афоні, звідки писав свої запальні, блискучі проповіді. На відміну від Філалетового аристократизму був він демократом і гостро виступав проти вищої ієрархії, що привела до унії, а також проти католицької та західньої культури. Він був прихильником старовини, не визнавав сучасної науки, поступу. Його спроба зійти з Афонської гори і відвідати Україну була невдала: він не знайшов там спільної мови. Іван Вишенський написав багато трактатів проти унії, з них найсильнішим е «Писаніє к утекшим от православной віри єпископам», написане десь біля 1597 року як відповідь на книжку Скарги. Воно дає надзвичайно гостру, убивчу оцінку унії та її мотивів. Він з обуренням виступає проти тих владик, які з презирством ставилися до «простаків», хлопів. Закінчив Вишенський це своє послання такими словами: «ліпше бо вам без владик і без попов, од диявола поставлених, до церкви ходити і православіє хранити, нежели с владиками і попами не от Бога званими і у церкві бити й святой ся ругать і православіє попирати». «Відси, — казав М. Грушевський, — один крок до нової, безпопівської церковної організації».

«Вишенський і Філалет, — писав М. Грушевський, — се дві колони величавого порталю сеї полемічної чи релігійно-публіцистичної літератури». Видатним полемістом був Мелегій Смотрицький, який студіював в Острозі, Вільні, в університетах Західньої Европи. Твір його — «Тренос, або плач Єдиної Вселенської Апостольської Східньої Церкви» з поясненнями догматів віри, підписаний іменем Феофіла Ортолога, вийшов у 1610 році. Автор в глибоко ліричному тоні висловлює сум з приводу смерти князя К. Острозького (1608 р.) та занепаду Православної Церкви, ренеґатства української шляхти. Твір М. Смотрицького справляв таке сильне враження, що Сігізмунд III наказав його знищити. Далі виступає архимандрит Захарій Копистенський, племінник єпископа Перемиського. Його твір — «Палінодій, іли книга оборони кафолической святой апостольской всходней Церкви» — довгий час не був надрукований, і його ширили в рукописах. Єдиним міцним опонентом на твори православних був Іпагій Потій, який виступив спочатку з листом проти князя К. Острозького. На цей лист, з доручення князя, відповів «Острозький клірик» з уїдливою дискредитацією Фльорентійської унії. Потій відповів анонімовим трактатом проти «Апокризиса» українською мовою 1598 р. та польською 1600 року. Виклад його головним чином історично-політичний. В цілому твір Погія нижчий, ніж «Апокризис». Головний аргумент Потія — неправославність автора. Після того він надрукував відповідь патріярхові Мелегієві, обвинувачуючи його самого в неправославносгі, а в 1603 році видав «Апологію Фльорентійського Собору».

Не зупиняючись на багатьох працях різних авторів, згадаємо «Пересторогу», автором якої вважають члена Львівського братства, Юрія Рогатинця. В ній дано історію Берестейського Собору й особливо докладно історію протосинкела Никифора. Вважали, що автором «Перестороги» був учень Львівської школи Іван Борецький, в майбутньому митрополит, але авторства не устійнено. Полеміка першого десятиліття після Берестейського Собору мала величезне значення тому, що вона уточнила характер, глибину розходження між православ'ям та католицтвом, а також протестантизмом. Хоч більша частина праць залишилася недрукованою, їх переписували, передавали з рук до рук, читали на великих зібраннях. Велике напруження викликала в Україні справа переходу на новий календарний стиль. Року 1582 папа Григорій XIII, на підставі ухвали Нікейського Собору, наказав виправити старий Юліянський календар, в якому внаслідок недокладности числення зайшла різниця між календарним та астрономічним часом. Папа наказав з 5 лютого 1582 року додати 10 днів. Цю реформу в протестантських та православних країнах зустріли вороже і навіть чимало католиків не прийняли її.

Ян Лятос, астроном, виключений з Краківського університету за опозицію папі, переїхав до Острога й очолив боротьбу проти нового стилю. Проти цього стилю висловився й Собор, скликаний патріярхом Єремією. Так стався поділ населення Польщі: католики прийняли новий стиль, а православні залишили старий. Зміна календаря викликала багато надуживань: дідичі забороняли селянам відзначати свята за старим стилем і змушували їх в ті дні працювати. Це додавало ще більще роздратування, збільшувало антагонізм. У літературі, не зв'язаній з Церквою, перше місце належить літописам. До 1545 року був доведений «Короткий Київський літопис», що в деяких частинах набуває характеру мистецького твору. З XIV ст. з'являється нова група літописів — литовсько-руських. У боротьбі між Ягайлом і Вітовтом літописець не тільки стоїть на боці Вітовта, але й славить його, як славили літописці княжої доби Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха або Романа. Для літописця литовські князі, що збирали та охороняли українські землі, заступили князів з дому Ярослава Мудрого. В цьому відношенні цікавий Львівський літопис (1489-1649). Дуже важлива пам'ятка, яка наближається до старого літописання — це Супрасльський літопис, з виписками із старих літописів; датується він кінцем XV ст. Цікава тут похвала князеві Костянтинові Острозькому, в якій подекуди можна завважити ритмічну будову.

Із світських творів можна згадати небагато. Насамперед це славнозвісна «Александрія» в кількох редакціях, оповідання про Трою, Бову-королевича, пізні — кінця XVI ст. — оповідання про Трістана та Ізольду, про «сімох мудреців». Всі вони мали коріння в сербській, італійській, польській, сербо-хорватській літературі. Єдиною сатирою, що збереглася від XVI ст., с «Промова каштеляна Мелешка», в якій змальовується сучасний авторові побут панства та двірських кіл. Новим у XVI от. є віршування: перші видатні вірші походять від Герасима Смотрицького. Лавренгій Зизаній у граматиці 1596 року подає і теорію віршування. Перші відомі «думи» датуються початком XVI ст. Так називали епічні пісні, що оспівували історичні події, хоч часто сюжетом їх були місцеві події, наприклад — смерть братів Струсів, галицьких шляхтичів, забитих у битві з волохами в 1506 р. Сюжетом дум були часто татарські напади, полон, страждання бранців в неволі. Більша частина дум дійшла до нас у переробленому в ХУП-ХУШ ст. вигляді, і тому тяжко судити про їх первісний зміст. Характеристичне, що нові нещастя притьмарили переживання попередніх часів, і на Україні забуто «давнини» — билини київських часів. У чеській граматиці 1571 року збереглася українська пісня-баляда, сильно зіпсована, але цікава своїм змістом і формою.