Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Сигізмунт (1431—1440) та Свидригайло

Сігізмунда проголошено великим князем. На його боці стали старі литовські землі: Вільна, Троки, Ковно, Жмудь, Городно; силою забрав він і Берестя. На боці Свидригайла залишилися: Полоцька, Вітебська, Смоленська землі, Сіверщина, Київщина, Волинь, східне Поділля. З руських князів до Сігізмунда перейшли: Семен Гольшанський, Олелько та Іван Володимировичі і Федір Коріятович. «Литва посадиша в князя Сігізмунда Кейстутовича на великое княженьє Рускос» — характеризував цей розлам сучасник, русько-литовський літописець. Але, крім національної різниці, існувала соціяльна. Пізніша русько-литовська хроніка Виховця так характеризувала Сігізмунда: він переслідував князів, шляхетство, грабубував їх, хотів увесь рід шляхетський вигубити і «піднести рожай (рід) хлопський, псю кров». З другого боку, безперечні тісні зв'язки Свидригайла з князями, магнатами. За нього не окреслена раніше рада великого князя набуває значення правного інституту. Тому він мав прихильників серед аристократії Литви та Польщі. Так боротьба Свидригайла була боротьбою руської аристократії — князів, панів. Ягайло потвердив вибори Сігізмунда великим князем, і в грамогі з 15 жовтня 1432 року Сігізмунд зазначив, що Ягайло залишається «зверхником» над великим князівством. Він відступав Польщі Поділля; все князівство, по смерті Сігізмунда, мало перейти до Корони, а великого князя мали обирати поляки та литвини. Таким чином, про інкорпорацію знову не було мови, але підкреслювалося виборність великого князя; на скасування виборности не наважилися польські пани. Можливо, з метою ослабити вплив Свидригайла, дало привілеї для православної шляхти: вона може уживати польських гербів і клейнодів, натомість поширено права, які дано Городельськими привілеями католикам. Проте, про релігію не було згадки. З 1432 року тривала війна між Сігізмундом та Свидригайлом. Велася вона невеликими силами, але супроводилася руйнацією сіл, жст, грабуванням людности. Участь у ній брали поляки, татари, волохи, німецькі лицарі. Визначні діячі переходили з одного табору до другого. Навіть смерть Ягайла в 1434 році мало вплинула на литовські справи. Безкоролів'я відвернуло увагу поляків від Литви. На польський трон був обраний син Яґайла, Владислав. Завзяття боротьби спадало, все частіше виявлялися зради. В Смоленську викрито змову на користь Сігізмунда, з участю митрополита Герасима. Свидригайло жорстоко покарав тих, хто брав участь у змові, а митрополита наказав спалити живцем.

Нарешті Свидригайло змобілізував усі сили, закликав на допомогу татар, Ливонський і Пруський Ордени; обіцяв йому допомогу цісар. Але більша частина союзників спізнилася, 1 2 вересня 1435 року над р. Святою, біля Вількомира, Сігізмунд з польськими військами завдав Свидригайлові страшної поразки: ливонське військо майже все винищено, 42 князів полонено, багато люду побито. Перемога Сігізмунда викликала радість у Польщі, і там правили молебні подяки. Проте, Свидригайло не склав зброї; він приєднував українські землі, хоч утратив білоруські. Нарешті уклав союз а українцями з польських володінь: Галичини, Холмщини, Поділля. Після перемоги над Свидригайлом Сігізмунд шукає союзів з сусідами проти Польщі: з Ливонією, Австрією, татарами. Коли польські пани, намагаючись розбивати ці союзи, знову заявили, що Сігізмунд не самостійний володар, а підданий Польщі, він відповів мовою Вітовта: «Ніколи ми не були нічиїми підданими, а Велике князівство наше, скільки сягає людська пам'ять, ніколи нікому не було підвладне, і ми держимо його не з рук поляків, а займаємо престол .його від Бога дідичним правом по наших попередниках. По смерті нашого брата, світлої пам'яті Вітовта воно правно перейшло на нас, як на правного спадкоємця, і ми на сім престолі з Божою поміччю вікого, окрім Бога, не боїмося». Так речник середніх верств суспільства, протегований поляками, звільнившись від небезпеки, знайшов рішучу мову литовського патріота. У 1440 році Сйгізмунда забили змовники, перед вели аристократи, серед яких були й українці. На Великого князя обрано не Свидригайла, а молодшого брата короля Владислава — Казіміра, 13-річного хлопця.