Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Назва «Русь»

У VIII ст. чужоземні джерела починають вживати для позначення населення південних українців, переважно племен полян та сіверян, назву «Русь». З бігом часу вона дедалі більше поширюється і серед візантійських, і серед арабських письменників. Походження цієї назви являє найбільшу загадку історії України, яка до цього часу не може вважатися цілком вирішеною. У цьому питанні існує багато різних гіпотез. Головні з них такі: слово «Русь» —фінського походження (В. Татіщев, 1739 р.), хозарського — (Еверс, 1814), угорського (Юргевич, 1867), литовського (Костомаров, 1860), єврейського (Барац, 1810), кельтського (Шелухин, 1929). Але головні теорії дві: варязька та українська. Варязька теорія базується на припущенні, що «руссю» фіни називали одае з племен норманів-шведів. Нормани у VПІ-ІХ ст. ст. почали походи ва узбережжя Західньої Европи. Вони жорстоко руйнували оковщі, але іноді осідали й засновували держави. Так було у Франції (Нормандії), на о. Сицилії, згодом — в Англії. У той же чїю орийшли вони до східньої Европи, заволоділи Новгородом, а також пройшли різними шляхами в Україну й там заснували державу. Одним із доказів цієї теорії вважають те, що Константин Порфірородний у 949 р. подав назви Дніпрових порогів — «руські» і «слов'янські». Перші близькі до північногерманських мов. У своїх творах він взагалі відрізняє «русів» і слов'ян. Другий аргумент той, що фіни називали шведів «Rootsi» — непереконливий, бо тяжко припустити, щоб для назви скандинавів варягів користалися б терміном з фінської мови, М. Грушевський розглядає ставлення справи у скандинавських сагах, які багато знають про Київ. У них ніколи не ототожнюють варягів з Руссю. Русь для них чужа земля.

Навпаки, існує багато підстав для того, щоб вважати назву «Русь» місцевого походження. Арабські письменники знали «Русь». Ібн-Даста, географ і подорожник Х ст., цитував старшого від себе письменника Джайхані, який оповідав про «Русію». У «Словнику тюркських мов» Махмуда аль-Кашгарі, складеному в 70-х роках XI ст., подано мапу, на якій руси показані на північ від печенігів, а ще далі, на північ від них — слов'яни. У цьому розміщенні важливе відокремлення слов'ян новгородських від русів-українців. Дуже цікаві відомості сповіщає «псевдо-Захарій», сирійський письменник. У нього е виписка з сирійського документу 555 року про «Русь»: це, мовляв, «рослий, могутній нарід», який мешкав по Дінцю, на північний захід від Озівського моря, себто приблизно у Придніпров'ї. Ібн Хордадбех, начальник пошт Арабського халіфату, писав у 860 р. в «Книзі шляхів та держав», якою користалися протягом 200 років, що «руси — плем'я з слов'ян».

Автор книги 983 р. «Країни світу», в якій він використовував джерела IХ ст., неперевершений щодо точности, описував країну Русь так: «Від неї на схід — печеніги, на південь — Дунай, на захід — слов'яни, на північ — пустеля. Південна й південносхідня межа її лежить від Дніпрової луки до гір Дінця та Дону.» Таким чином, східні джерела не ототожнювали Русь із скандинавами. Не ототожнювали й візантійські. Патріярх Фотій, з приводу нападу Руси на Царгород у 860 році, називав їх росами або скитами, а не варягами, яких греки знали добре. Ці уявлення сучасників, що мали відомості про Русь, знаходять підтвердження в топоніміці України. Назви притоки Дніпра — Рось, притоки Роси — Росава, Осколу — Рось, на Волині річка Роска, у гирлі Дону місто Росія. Тож назви «Русь», «Рос» вживали виключно для позначення України. За пізніших часів термін «Русь» стосували переважно до Київського князівства, і він деякою мірою був синонімом Київщини. У ХІ-ХІП ст. літописи строго відокремлювали Русь — Київське князівство — від інших князівств. «Поїхати на Русь» означало по-їхати на Київщину. Під 1149 роком Новгородський літопис записав: «йде архиепископ Новгородский Нифонт в Русь», себто в Київ. Року 1165 Новгородський літопис (третій), зазначає ще точніше: «ходи игумен Юрьевский (новгородського манастиря) . . . в Русь, в Киев град». Таке було розуміння слова Русь і в Суздальщині. Року 1180 Суздальський літопис нотував: «йде князь Святослав .. . с половцьі поганими, с черниговцьі из Руси на Суздаль ратью». Року 1155 пише Іпатіївський літопис: «Юрий Володимирович... йде из Суздаля в Русь й приде Києву». Ще характеристичніший вираз того ж літопису стосовно столиці Суздальської землі — Володимира: до Володимира приходили купці «из Царгорода, й от иних стран, из Русской земли й аче Латинин». Руська земля поставлена між Царгородом і латинським заходом. Термін «Русь» непоширився на північні землі навіть тоді, коли Київська держава охопила їх. Навпаки, цей термін дуже довгий час вживався на Західній Україні у топоніміці Прикарпаття та Закарпаття.