Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 41 ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

В умовах становлення і розвитку України як незалежної держа-ви першочерговою є потреба вироблення власної загальнодер-жавної економічної політики. Це зумовлено насамперед тим, що до утворення суверенної держави Україна не провадила власної економічної політики, оскільки була складовою іншої великої дер-жави - СРСР, а її економіка входила до складу так званого єди-ного народногосподарського комплексу СРСР. Політика розвитку економіки України визначалась із загальносоюзного економічного центру. Звідти надходили прямі вказівки, директиви, плани та лімі-ти щодо основних напрямів та пропорцій розвитку народного господарства України, які мали на меті насамперед задоволення і реалізацію не національних, а загальносоюзних потреб та інте-ресів.

В Україні здійснюється інтенсивна робота державних і виконав-чих органів та наукових закладів щодо визначення сутності, засад і основних напрямів самостійної соціально-економічної політики, спрямованої на пізнання, визначення і реалізацію корінних націо-нально-державних економічних потреб та інтересів. Концентрова-не вираження ця робота знаходить у відповідних законодавчих актах.

Першочергового значення набуває завдання чіткого з'ясування основних цілей і пріоритетів економічної політики держави на відповідних етапах її розвитку. Центральною ланкою економічної полі-тики держави на сучасному етапі має бути прискорення ринкової трансформації економіки країни через здійснення радикальних еко-номічних реформ. Це шлях виходу з кризи і поступового забезпе-чення реалізації корінних і стратегічних національних соціально-економічних потреб та інтересів. Саме вони визначають довгостро-кові пріоритети економічної політики та особливості їх досягнення в поточний момент.

Ринкові реформи потрібні нації не заради власне ринкових ре-форм, а заради її інтересів, які можуть бути краще реалізовані саме в ринковій економіці.

Звернення до корінних національних економічних потреб і інте-ресів закладає об'єктивний фундамент для розробки пріоритетів економічної політики. Проте реформи і політику здійснюють люди. В кінцевому підсумку від їх ставлення до проголошених цілей і заходів залежить реальність економічної політики.

У зв'язку з цим необхідними умовами здійснення курсу ради-кальних ринкових реформ в Україні слід вважати:

вироблення виваженої стратегії здійснення соціальне орієнто-ваної ринкової трансформації економіки України, виходячи із за-сад (як того вимагає ст. 1 Конституції України) суверенності та незалежності, демократичності, соціальної спрямованості і верхо-венства права;

чітке уявлення про етапи проведення радикальних ринкових реформ, розробку його механізму;

орієнтацію на ринкову трансформацію керівництва країни, законодавчих і управлінських структур, які розглядають таку транс-формацію як таку, що відповідає національним інтересам;

досягнення хоча б початкових реальних успіхів на окремих ді-лянках реформ, насамперед тих, що зачіпають життєві інтереси широких верств населення;

реальне залучення до проведення ринкових реформ широких верств населення не як об'єктів, а як суб'єктів цих реформ і фор-мування на цих засадах широкої соціальної бази розуміння, під-тримки та захисту національних економічних інтересів, що є шля-хом до встановлення пріоритету особистих інтересів;

створення широкого середнього класу як найактивнішої бази незворотності курсу соціальне орієнтованих ринкових реформ.

Обов'язковою умовою здійснення реальних і соціальне ефек-тивних ринкових реформ є насамперед досягнення економічної стабілізації в країні. Це означає, по-перше, стабілізацію законо-давства і урядової нормативної бази у сфері економічних відносин на конституційних засадах; по-друге, стабілізацію міждержавних економічних зв'язків та прямих економічних зв'язків вітчизняних

підприємств з партнерами в тих країнах, що займають провідне становище на традиційних ринках збуту або постачання україн-ських виробників; по-третє, стабілізацію державних фінансів та кур-су грошово-кредитної політики; по-четверте, надання державних гарантій та реального режиму сприяння розвитку приватного сек-тора та вітчизняного підприємництва; по-п'яте, стимулювання еко-номії матеріально-технічних (особливо енергетичних) ресурсів та орієнтацію фінансових ресурсів на відновлення і розвиток вироб-ничої сфери.

Об'єктивною основою реальної дійової економічної політики Української держави є необхідність розв'язання проблем переходу до соціальне орієнтованого ринкового господарства з точки зору не тільки економічних виробничих відносин, а й продуктивних сил, виробничих ресурсів. Цей перехід дуже обтяжений потребою роз-в'язання проблем, що виникли внаслідок розпаду єдиного народно-господарського комплексу колишніх республік Союзу РСР. Звідси необхідність, по-перше, структурної перебудови економіки Украї-ни для створення національно-державного економічного комплек-су; по-друге, налагодження на грунті виробничих зв'язків, що існу-вали раніше, економічних рівноправних відносин з кожною з не-залежних держав, що утворилися на терені колишнього СРСР, в тому числі з Росією як з основним зовнішньоекономічним партне-ром; по-третє, входження в світовий економічний простір. Все це потребує не тільки стратегічної ясності, наполегливості , а й часу, тим більше, що треба позбутися підходу до вирішення таких про-блем в суто політичній площині, а перевести його в політико-еко-номічний простір, виходячи з об'єктивних економічних потреб та інтересів громадян України.

Важливим питанням економічної політики розвитку в умовах України є питання про співвідношення та взаємодію між приват-ним та державним секторами економіки. На практиці ринкова орієнтація економічної політики підтверджується її ставленням до приватного сектора економіки. Економічна політика має бути реально спрямована на підтримку і розвиток приватного сектора, який є грунтом для формування реальних, а не квазіринкових від-носин. В умовах перехідної економіки можливості держави що-до цього обмежені, тому економічна політика має зосереджува-тися на тих ланках, де використання влади може дати найбільший ефект.

Треба враховувати також наявність і формування нових "цен-трів" економічної влади (фінансово-банківських груп, промисло-вих монополій, аграрних груп, фінансово-промислових груп тощо). Кожний з них домагається використання державної влади у влас-них інтересах. В цій ситуації держава має забезпечити пріоритет саме національних економічних інтересів соціальне орієнтованої ринкової економіки. В цьому запорука успіху її економічної по-літики.

Важливою необхідністю сучасної соціально-економічної політи-ки в нашій державі є обгрунтоване визначення властивих саме су-часному етапу її становлення цілей та пріоритетів національної економічної політики стосовно кожної конкретної сфери ринкової трансформації економіки країни.

У сфері фінансово-бюджетної та податкової політики до них належать: утримання дефіциту Державного бюджету на рівні 5-7 відсотків від ВВП і забезпечення жорсткої залежності державних витрат від отримуваних доходів; концентрація державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки; реформування бюд-жетних взаємовідносин між центральними, регіональними і місце-вими рівнями; фінансове забезпечення необхідного захисту насе-лення та функціонування соціально-культурної сфери; поліпшення управління коштами Державного бюджету через державну скарб-ницю та вдосконалення управління державним внутрішнім і зов-нішнім боргом; забезпечення стабільності в оподаткуванні, розши-рення бази та зменшення кількості податкових пільг, а також обов'язковості та рівнонапруженості у сплаті податків усіма юри-дичними і фізичними особами; посилення їхнього стимулюючого впливу на розвиток виробництва; розширення бази та прав місце-вих органів влади щодо формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів; посилення контролю за повно-тою сплати податків.

У галузі грошово-кредитної та цінової політики такими цілями та пріоритетами є: спрямування ресурсів, включаючи іноземну ва-люту, на кредитування життєво важливих і ефективних виробництв та здійснення структурної перебудови економіки; скорочення пря-мих кредитів НБУ на покриття дефіциту бюджету, регулярний пе-регляд облікової ставки НБУ та дотримання позитивних відсотко-вих ставок; створення умов для залучення комерційних банків до участі у кредитуванні довгострокових інвестиційних проектів; лібе-ралізація і децентралізація внутрішнього валютного ринку та за-хист національної валюти; орієнтація на пропорції світових цін та усунення деформацій цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; посилення контролю за цінами на продукцію підпри-ємств-монополістів.

У сфері структурної та промислової політики увагу слід зосере-дити на забезпеченні керованості структурною перебудовою еко-номіки, насамперед на стимулюванні пріоритетного розвитку галу-зей, що мають швидкий оборот капіталу, а також ефективних на-укоємних галузей промисловості; реструктуризації нежиттєздатних

виробництв, що втратили оборонне значення; забезпечення все-бічної економії енергоресурсів, зменшення потреби держави у па-ливно-енергетичних ресурсах і зниження обсягів їх придбання за імпортом; сприянні створенню фінансово-промислових груп, хол-дингів, що забезпечують інтереси національного економічного роз-витку; тимчасове здійснення протекціоністських заходів щодо окре-мих сфер вітчизняного виробництва.

В інвестиційній політиці слід насамперед забезпечити спряму-вання бюджетних інвестицій на вирішення найгостріших соціаль-них проблем і завершення будівництва найважливіших виробни-чих потужностей; реалізацію політики прискореної амортизації та посилення контролю за використанням амортизаційних відраху-вань; розміщення централізованих капітальних вкладень на кон-курсній основі, а також розширення використання недержавних джерел інвестування: інвестиційного потенціалу комерційних бан-ків, ресурсів пенсійних, страхових та інших фондів, іноземних інвес-тицій, іноземних кредитних ліній.

В аграрній політиці пріоритетами визнано стабілізацію та посту-пове нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва;

організацію сучасних ринків сільськогосподарської продукції та про-довольства (насамперед зерна, цукру, олії); збільшення експортно-го потенціалу агропромислового комплексу; послідовне здійснення земельної та господарської реформи, підвищення ролі земельного податку (плати за землю).

У сфері соціальної політики пріоритетними цілями і завданнями є підвищення платоспроможного попиту населення та зменшення тягаря реформ для найменш захищених його верств; удосконален-ня системи оплати праці та активізація державної політики зайня-тості; забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій, цільової адресної допомоги найбільш вразливим верствам населення; реформування системи пенсійного забезпечення і со-ціального страхування та впорядкування надання різноманітних пільг; розвиток недержавних форм соціальної підтримки населення (благодійні організації, кредитні спілки, споживчі товариства тощо).

У галузі зовнішньоекономічної політики пріоритетне значення має забезпечення поетапного скорочення дефіциту платіжно-тор-гового балансу; стимулювання нарощування експорту, розширен-ня діючих і пошук, нових ринків збуту, а також удосконалення то-варної структури експорту та імпорту; розбудова інфраструктури зовнішньої торгівлі та вдосконалення системи митного контролю і тарифного регулювання; визначення обсягів і переліків товарної номенклатури критичного імпорту, а також переліків імпортоза-мінної продукції; розвиток співробітництва з міжнародними фінан-совими організаціями в національних інтересах; стимулювання ефективних іноземних інвестицій та довгострокових торгових від-носин із зарубіжними країнами.

У сфері реструктуризації відносин власності першочерговими є такі завдання:

прискорення процесів приватизації з одночасним посиленням державного контролю за оцінкою вартості об'єктів приватизації;

залучення стратегічних інвесторів, передусім вітчизняних, до приватизації;

забезпечення формування правової бази розвитку малого і се-реднього бізнесу;

прискорення приватизації об'єктів незавершеного будівництва;

забезпечення можливості приватизації об'єктів разом із земель-ними ділянками, на яких вони розташовані;

посилення контролю за діяльністю трастів, інвестиційних фон-дів, довірчих товариств.

У антимонопольній політиці слід забезпечити, по-перше, засто-сування правових норм антимонопольного законодавства, спрямо-ваних на збереження цілісних технологічних комплексів з високим рівнем концентрації виробництва, які забезпечують експортний потенціал, і, по-друге, жорсткий контроль за недопущенням виявів монопольних і дискримінаційних цін як у сфері виробництва, так і у сфері торгівлі.

В управлінні державним сектором економіки головними є такі завдання:

відновлення керованості державним сектором економіки через контроль з боку міністерств і відомств, особливо Фонду державно-го майна, за ефективним використанням державно го майна, вико-нанням державних контрактів, проведенням науково-технічної по-літики у відповідних галузях, вивченням ринків збуту продукції;

законодавче розмежування прав і відповідальності різних дер-жавних органів управління та адміністрації підприємств.

Важливе значення має також забезпечення державних пріори-тетів у розвитку галузей, які виробляють кінцеву продукцію, посі-дають вагоме місце на внутрішньому ринку, мають відповідний екс-портний потенціал, забезпечують швидкий оборот капіталу і значні надходження до бюджету, а також сприяють зайнятості населення. Це насамперед легка і харчова промисловість, базові та наукоємні галузі (машино- і приладобудування, металургія, хімічна промисло-вість), а також галузі паливно-енергетичного комплексу.

В агропромисловому секторі - це розвиток бази для переробки та зберігання сільськогосподарської продукції та розвиток соціаль-ної сфери села.

Практична реалізація всіх перелічених пріоритетів має на меті забезпечити, по-перше, реальну лібералізацію і макроекономічну

стабілізацію економіки країни, а по-друге, перехід української еко-номіки на рейки ефективного ринкового господарювання.

Аналіз результатів перших років ринкових реформ свідчить, що в економіці України вже намітились певні тенденції її стабілізації, а також становлення ринкових механізмів господарювання. Свідчен-ням цього є, по-перше, поступова реальна ліквідація централізованої системи розподілу ресурсів і директивного контролю підприємств з боку державних органів; по-друге, ліквідація дефіциту товарів, що існував раніше, і перехід значної частини населення у сферу приватного підприємництва; по-третє, трансформація форм влас-ності та становлення нових форм господарювання.

У цілому завдяки відповідній економічній політиці держави вже започатковано об'єктивні ринкові процеси, які в кінцевому підсум-ку мають забезпечити становлення та ефективне функціонування в Україні соціальне орієнтованої ринкової економіки.