Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

§ 2. Концепції макроекономічної рівноваги в системі ринкового господарства як підґрунтя економічної політики

Ще в XIX ст. періодичне виникнення економічних криз, що су-проводжувалися зниженням цін, банкрутствами підприємств, зрос-танням безробіття, змусило численних представників економічної науки й господарської практики вдатися до розробки політики дер-жавного регулювання економіки з метою стабілізації її розвитку. Найефективнішими інструментами її виявилися державні фінанси, грошовий обіг і кредит. Завдяки їм стало можливим здійснювати відповідну фіскальну, кредитно-грошову, структурну та інвестиційну політику і впливати на рух промислового циклу, а також регулюва-ти міжнародні економічні та валютні відносини.

В окремі періоди економічної історії Підприємницького суспіль-ства фінансовим і грошово-кредитним важелям макроекономічно-го регулювання відводилася неоднакова роль. Пріоритетним було то регулювання економіки через систему податків і державних ви-трат, то регулювання руху промислового циклу через кредитно-грошову сферу. Застосування тих чи інших методів визначалося передусім тим, якої економічної доктрини дотримувалися лідери

політичних партій, що приходили до влади, або які течії та школи економічної думки брали гору в той чи інши й період історії.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. у світовій економічній думці набула поширення неокласична політекономія. Її наріжним каменем був постулат про абсолютну стабільність економіки, що розвивається на засадах приватної власності і саморегульованої конкуренції. Неокласики вважали, що економіка в своєму розвит-ку зазнає впливу лише з боку так званих реальних факторів, зо-крема попиту й пропозиції, конкуренції, розміру та розподілу ре-сурсів, кваліфікаційного рівня робочої сили тощо. Характерною особливістю неокласичної теорії була зосередженість на мікроеко-номічному аналізі, в основі якого були діяльність приватно-підпри-ємницької фірми, її місце на ринку і відносини з іншими комерцій-ними підприємствами. Щодо аналізу макроекономічних процесів (валовий національний продукт, національний доход, сукупні інвес-тиції, загальна зайнятість тощо), то він лишався поза її увагою.

Неокласики, особливо раннього періоду, вважали, що гроші не відіграють суттєвої ролі в економічному розвитку, тому впливати через них на рух промислового циклу неможливо. На їх думку, гроші - лише "вуаль", яка прикриває реальні економічні процеси і, зокрема, угоди купівлі-продажу, які є по суті бартерними опера-ціями.

Відомий економіст-неокласик - французький учений Ж. Б. Сей. Йому належить розробка теорії ринку, в якій економічна система виступає як модифікована модель натурального господарства з влас-тивим йому простим (бартерним) товарообміном. Щодо грошей, то їм відводилася пасивна роль посередника в товарообмінних опера-ціях.

Ж. Б. Сей вважав, що оскільки товари на ринках представляють один одного, то пропозиція сама автоматично створює для себе попит, внаслідок чого не може більш-менш тривалий час існувати ні надлишковий попит, ні надмірна пропозиція товарів. Пропозиція товарів урівноважується попитом, а продаж товару є одночасно і його купівлею, тому економічна система здатна автоматично, за до-помогою власних регулюючих механізмів усувати порушення своєї внутрішньої рівноваги. Найефективнішим з них, на думку Ж. Б. Сея, є еластичність "відносних" цін, тобто цін одних товарів відносно цін інших товарів. Гнучкі ціни, які швидко реагують на попит і пропозицію товарів, є своєрідним механізмом стихійного перели-вання капіталу і праці зі сфери виробництва одних видів товарів на виробництво інших. Саме ця мобільність ресурсів і забезпечує вста-новлення рівноваги в економіці.

Щодо загального рівня цін, то це питання не привертало до себе особливої уваги неокласиків, оскільки навіть протягом більш-менш тривалого часу так звані абсолютні ціни не зазнавали помітних коливань.

Порівняна стабільність загального індексу цін у другій половині XIX ст. - на початку XX ст. пояснювалася існуванням системи золотомонетного стандарту з властивим йому механізмом автома-тичного саморегулювання грошової системи. Тому за цих еконо-мічних умов інфляція не набула розвитку, якщо не зважати на окремі періоди зростання цін виключно з причин циклічних чин-ників.

Проте згодом, в міру нагромадження господарського досвіду і зростання суперечностей в процесі відтворення суспільного капіта-лу, серед економістів все більше почала утверджуватися думка про те, що грошова сфера відіграє важливу роль в економічному роз-витку. Господарська практика все переконливіше свідчила, що не-дооцінка грошового чинника в ринковій економіці призводить до ігнорування цілої низки важелів, якими можна впливати на рух промислового циклу. З'явилися теоретичні погляди, згідно з якими диспропорції, що виникають у процесі суспільного виробництва, та й сам циклічний характер його розвитку пояснювались саме пору-шеннями у сфері грошового обігу й кредиту. Як наслідок в еконо-мічній науці виникла ціла школа, яка давала чисто монетарне пояс-нення внутрішнього механізму розвитку економічного циклу, а та-кож зумовлених ним аномалій у суспільному господарстві.

Найновішим теоретиком монетарної природи розвитку товарної економіки був англійський економіст Р. Дж. Гоутрі. В його працях найповніше і найпослідовніше викладена монетарна концепція роз-витку ринкової економіки. Для Р. Дж. Гоутрі промислово-товарний цикл був чисто грошовим явищем у тому розумінні, що зміна грошо-вого потоку є єдиною і достатньою причиною змін економічної ак-тивності, чергування розквіту і депресій, пожвавленої та нежвавої торгівлі. Якщо попит на товари, виражений у грошах (тобто грошо-вий потік), збільшується, торгівля жвавішає, виробництво розширю-ється, ціни зростають. Якщо попит зменшується, торгівля слабкішає, виробництво скорочується, ціни знижуються.

На думку Р. Дж. Гоутрі, ці процеси регулюються відповідною грошово-кредитною політикою центрального банку країни. Він вва-жав, що грошовий потік складається в основному з кредитних за-собів (чеків, векселів та інших кредитних паперів), а не з готівки. Оскільки кредитні засоби створюються банком, то їм і відводиться головна роль при визначенні обсягу і швидкості грошового потоку.

За монетарною концепцією господарської кон'юнктури Р. Дж. Го-утрі, фаза пожвавлення економічного циклу починається тоді, коли банки видають позики на сприятливих для тих, хто позичає, умовах, тобто за якомога нижчий процент і у великій кількості, оскільки дешевий і необмежений кредит стимулює ділову активність. Процес активізації господарської кон'юнктури, який починається в резуль-таті влиття в економіку кредитних ресурсів, далі посилюється завдя-ки взаємозалежності між динамікою зростання товарних цін і збіль-шенням попиту на позичковий капітал. Господарське піднесення три-ває доти, поки банки з якихось причин не обмежують кредити функ-ціонуючим господарським суб'єктам. Кредитна рестрикція банків обумовлює послаблення грошового потоку в господарство, обсяг су-купного попиту зменшується, в результаті чого фаза піднесення змі-нюється спадом. Цей зворотний процес супроводжується явищами, протилежними тим, які відбувалися при кредитній експансії банків, а саме: обмеження кредиту зумовлює сповільнення швидкості грошо-вого обігу, зниження товарних цін тощо.

Як і інші прихильники монетарної теорії кон'юнктури, Р. Дж. Гоут-рі дотримувався думки, що грошово-кредитні чинники є вирішаль-ними в розвитку економічного циклу і його регулюванні. Він і його послідовники стверджували, що, доки розширюється кредит, виник-нення кризи малоймовірне. Криза є прямим наслідком кредитної рестрикції. Якби кредит не обмежувався, то активна фаза торгово-промислового циклу могла б тривати безмежно.

Вважаючи, що циклічні коливання залежать від банківських опе-рацій і що регулюванням кредиту можна усунути ці коливання, Р. Дж. Гоутрі писав: "Своєчасна інтервенція центральних банків світу, яка перешкоджає експансії кредиту, перш ніж вона зайде надто далеко, звільнить від необхідності його наступного скорочен-ня. Рівень цін в усьому світі стане відносно стабільним, безробіття і фінансові кризи, пов'язані із зниженням цін, будуть знищені"*.

"Велика депресія" початку 30-х років XX ст., яка глибоко по-трясла світове ринкове господарство, довела, що в нових економіч-них умовах використання лише кредитно-грошових важелів регу-лювання економіки дає вкрай обмежений і малоефективний ре-зультат. Для забезпечення належних темпів економічного зростан-ня і повної зайнятості всіх виробничих і трудових ресурсів в умо-вах високомонополізованої економіки необхідним стало впровад-ження і функціонування нової системи господарювання. Надзви-чайно важливу роль в її теоретичній розробці відіграли праці Дж. Кейнса, а у практичній реалізації - "новий курс" президента США Ф. Д. Рузвельта.

У господарське життя впроваджувалися нові методи макроеко-номічного регулювання. Виникла необхідність "вмонтувати" в еко-номічну систему більш ефективні "стабілізатори". Йшлося перед-усім про використання в процесі регулювання економічних процесів фіск альної політики (податки, амортизаційні відрахування, бюд-жетні надходження і витрати, субсидії виробникам тощо), яка мала доповнити кредитно-грошову політику. В зв'язку з цим виникла по-треба теоретично осмислити нові явища, зокрема переглянути кон-цепцію економічної ролі держави. Замість констебля - "поліцейсько-го", яким вона була в попередніх умовах, держава стала власником численних засобів виробництва, фінансових і матеріальних ресур-сів, такою могутньою силою, яка може суттєво впливати на хід про-мислового циклу, здійснювати пряме регулювання економіки.