Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

§ 3. Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему

Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що практично завжди у випереджальному режимі запроваджують-ся економічні реформи, а потім відбуваються зміни в політичній надбудові. В Україні, як, до речі, і в інших державах, що утворили-ся після розпаду СРСР, така логіка реформування порушена, ос-кільки тут свого часу економічні перетворення не просто недооці-нювались, а й запізнились і відірвалися від політичної сфери.

Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків миє грунту-ватися передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки України. Однак зовнішньоекономічні зв'язки - не па-сивний елемент в еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її розвиток. Для цього необхідно сконструю-вати гнучкий і динамічний механізм, який регулював би інтегра-цію економіки України у світовий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.

Зрештою, без інтеграції економіки України у світову економіч-ну систему неможливо досягти високого рівня добробуту народу. Питання полягає в тому, яким шляхом здійснювати інтеграцію. Залишатися підсистемою мілітаризованої економіки колишнього СРСР, очікуючи тривалої та болісної інтеграції в світову економіку через вкрай повільну ліквідацію бар'єрів і заборон на зовнішньо-економічну діяльність, - безперспективний шлях для України. Ор-ганізоване входження колишніх республік у світове співтоварист-во із суто політичних міркувань е досить проблематичним, оскіль-ки роль вертикальної ієрархії управління у світі невпинно зменшу-ється і зростає значення горизонтальних зв'язків у процесі ство-рення нової системи виробництва благ.

Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення чисельності зайнятих у промисловому виробництві найрозвинутіших країн; широке використання фірмами і корпора-ціями нових форм фінансової діяльності як ефективних інструмен-тів досягнення необхідного балансу між інвестиціями і заощаджен-нями; інформаційна революція, яка все більше поширюється і змо-же змінити у виробництві ресурси.

Дослідники функціонування "швидких" економік високорозвинутих країн помітили, по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видах масової сировини; по-друге, збільшення кіль-кості підприємств, які працюють за "швидким циклом", коли про-цеси проектування і випуску продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини і устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних коштів в електронну інфраструктуру.

"Швидкі" економіки мають змогу збільшувати темпи свого роз-витку не стільки за допомогою нових виробничих технологій, скіль-ки завдяки оперативнішому здійсненню всіх управлінських опера-цій і скороченню часу для прийняття рішень, обробки інформації та всього обсягу знань і проходження їх через економічний ме-ханізм.

Отже, для України, як і для інших колишніх республік СРСР, перспективнішим є вихід у своїй державно-економічній цілісності на світовий ринок з наступною інтеграцією в світову економіку. Звичайно, що при цьому ніяких гарантій наздогнати "швидкі" економіки ніхто дати не може, проте "підтягнутися" до них можли-вість є.

Назвемо принаймні три можливих напрями ефективної адап-тації України до міжнародного поділу праці:

1) участь у загальноєвропейському економічному просторі, який починає формуватись. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн європейської частини колишнього СРСР до євро-пейського економічного простору. Отже, доцільно визначитися, які галузі й виробництва становитимуть профіль міжнародної спеціа-лізації України. Стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в на-родному господарстві України;

2) визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, які становитимуть взаємний інтерес;

3) підключення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо у науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Опрацювання перспективної програми вибірко-вої спеціалізації українського експорту на нових конкурентоспро-можних на світовому ринку виробах можна пов'язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу розумної достатності), що стане під-ґрунтям для розвитку експортної спеціалізації наукоємних галузей.

Уже сьогодні Україна спроможна будувати свої зовнішньоеко-номічні відносини на взаємовигідних умовах. Актуальним є здій-снення переговорів з метою визначення статусу України як краї-ни, що розвивається, та вироблення її власної чіткої позиції у Між-народному валютному фонді, Світовому банку реконструкції та роз-витку, Генеральній угоді по торгівлі й тарифах та Міжнародній організації праці, адже ці чотири організації є ключовими в міжна-родному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них збільшить можливості України щодо залу-чення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання пев-них торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту на-ціональної індустрії та сільського господарства тощо.

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стра-тегії й тактики товаровиробників потребують створення в Україні структур, які б забезпечували і координували функціонування зов-нішньоекономічного комплексу, а також усієї інфраструктури зов-нішніх економічних зв'язків (страхового та інформаційного обслу-говування, судових і арбітражних органів тощо).

Отже, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здій-снюватись у відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для нашої країни принципове значення.

Щодо пріоритетності у партнерах світогосподарських зв'язків і поділу праці для України не існує якоїсь постійної домінанти, і вона

має співробітничати з якнайбільшою кількістю країн та міжнарод-них організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарст-во має два взаємопов'язані аспекти: по-перше, входження у загаль-носвітовий економічний простір з урахуванням його регіональних напрямів, насамперед європейського, по-друге, участь у поділі праці на новій, економічній основі з колишніми республіками Союзу, особливо з Росією.