Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

§ 3. Соціально-економічна сутність системи сучасного світового господарства. Особливості дії економічних законів

Світове господарство як система складається з соціально-еконо-мічних підсистем, що підпорядковуються певним внутрішнім і зов-нішнім закономірностям.

Окремі національне організовані господарства країн розвине-ної ринкової економіки, країн ринкової економіки, що розвива-ються, та держав перехідної від централізовано керованої до рин-кової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні еко-номічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему. Сучасна форма існування світового господарства є наслідком бага-товікового розвитку продуктивних сил та поглиблення поділу праці.

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як 1) рівень і ха-рактер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організа-ційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку рин-ку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарсько-го життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих кри-теріїв.

Перший критерій - рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку з організаційно-економічними відносинами - стосується структури виробництва, характеру чинників економіч-ного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждер-жавних економічних зв'язках, у міжнародній спеціалізації. Напри-клад, відчутна різниця в рівнях розвитку продуктивних сил окре-мих країн зумовлює різні можливості їх щодо міжнародної спеціа-лізації, особливо в галузях обробної промисловості. Однак поділ праці між ними є однією з основ господарської взаємодії, встанов-лення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн з ме-тою виробництва певної кінцевої продукції.

Наприклад, у той час, коли країни розвиненої ринкової еконо-міки запроваджують інформаційні технології в матеріальному та нематеріальному виробництві, створюють мережі банків даних, розширюють обмін інформацією тощо, решта країн відчуває дефі-цит ресурсів розвитку, не підготовлена до вирішення проблем ком-плексної модернізації. Це, безумовно, утруднює стикування еконо-мічних структур різних країн.

Головним каналом міжнародних зв'язків стають комп'ютерні системи. Так, у США лише 5 відсотків із щорічних 1,3 трлн оди-ниць документів зберігаються на папері. За такої ситуації Україна, наприклад, зі своєю паперовою архаїкою виявляється неспромож-ною нагромадити і використати необхідну інформацію. Інформа-ційно-комп'ютерна технологія є основою сучасних продуктивних сил. Внаслідок цього змінюються як характер виробничого проце-су, так і галузева структура економіки.

У різних підсистемах провідна роль належить різним галузям, що зумовлює технічну диференціацію підсистем і, як наслідок, їхню соціально-економічну диференціацію. Структурні зрушення і між-галузеве переливання робочої сили є самостійними факторами зрос-тання ефективності виробництва,' особливо в промисловості. У краї-нах з розвиненою ринковою економікою протягом останніх 10- 15 років чітко виявляється тенденція до скорочення зайнятості в традиційних галузях з високим рівнем трудоємності виробництва (харчова, текстильна, швейна тощо), а також в капіталоємних галу-зях (металургія). Однак паралельно зайнятість зростає в наукоємних галузях, які визначають сьогодні науково-технічний прогрес і темпи зростання ефективності виробництва (приладобудування, електротехніка тощо). Ця тенденція зумовлює відповідний підхід країн розвиненої ринкової економіки до міжнародної спеціалізації передусім у відносинах між собою.

У сфері організаційно-економічних відносин мають місце як прямий взаємозв'язок між країнами різних підсистем у формі обмі-ну товарами та послугами, виробничої кооперації тощо, так і не-прямий взаємовплив - демонстраційний ефект господарюван-ня. Своєрідні імпульси розвитку виходять, як правило, з країн розвиненої економіки. Між країнами різних підсистем залишає-ться суттєвий розрив у головних показниках розвитку, започат-кований диференціацією їхніх внутрішніх організаційно-еконо-мічних відносин. Цей розрив більш-менш точно віддзеркалюється в двох агрегативних показниках - валовому внутрішньому про-дукті на душу населення та особистому споживанні на душу насе-лення.

Розглянемо другий критерій визначення соціально-економічних підсистем - специфіку багатоукладності економіки.

Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механіз-ми саморозвитку; господарство високоінтегроване. У країнах рин-кової економіки, що розвиваються, специфіка багатоукладності полягає у переважанні нетоварних форм господарювання і є ха-рактерною рисою виробничих відносин у цих країнах, причому частка нетоварних, традиційних форм господарювання в народно-му господарстві цих країн неоднакова; Досить суттєво відрізняєть-ся вона, наприклад, у країнах Центральної Африки та Південно-Східної Азії. Сучасні товарні форми також диференційовані за рів-нем свого розвитку як усередині тієї чи іншої країни, так і в різних країнах (наприклад, дрібнотоварний уклад у Бразилії та в Буркіна-Фасо).

Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки полягає у започаткуванні процесу роздержав-лення і приватизації, формуванні сучасного багатоукладного гос-подарства.

Третій критерій - особливості державного регулювання госпо-дарського життя. Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в країнах перехідної від централі-зовано керованої до ринкової економіки відбивається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнах особистість не виділена з колективу (общинне, патріархальне господарство або суцільне одержавлення економіки), свободи особи та інститути демократії нерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різних рівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізм саморозвитку або відсутній, або є вкрай не-ефективним. Переважання позаекономічних форм і методів орга-нізації господарства, запроваджуваних державою, характерне для всіх країн з малорозвиненою системою ринкових відносин. Слід зазначити, що такий стан відтворюється, оскільки у спробах вирі-шити соціально-економічні проблеми переважають методи тоталь-ного перерозподілу національного доходу, які спричинюють потре-бу в громіздкому прошарку управлінців. Це блокує саморегулю-вання економіки (у країнах, що розвиваються) чи перехід від про-стих до більш складних, але водночас менш стійких форм ринкової організації (у країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки).

Так, загальновідомо, що колишні країни командно-адміністра-тивної системи спробували пройти етап індустріалізації на "крей-серських" швидкостях. Проте ця мета частіше пов'язувалася з по літичною орієнтацією, а не з внутрішніми соціально-економічними передумовами. Скажімо, взаємозалежність між республіками ко-лишнього СРСР, на перший погляд, була логічно обгрунтованою та міцною. Проте при знятті політичного каркасу вона виявилась крих-кою, оскільки не грунтувалась на товарно-грошових відносинах, економічних інтересах.

Найбільш адекватними потребами розвитку продуктивних сил виявились закони товарного виробництва і підприємництва. Зреш-тою, вони зумовили як утворення світового господарства, так і його подальший розвиток. Відомо, що сутність підприємництва полягає в прагненні до самозростання капіталу. Будь-яку перешкоду капі-тал розцінює як обмеження, яке обов'язково має бути подолане. Вихід капіталу за національні межі невіддільний від становлення і розвитку підприємництва та світового господарства. Звідси загаль-ним у сучасних соціально-економічних підсистемах світового госпо-дарства є розвиток товарно-грошових відносин на основі багатоук-ладної економіки, конкуренції між укладами, які в найузагальненішій формі відбивають наслідки розвитку підприємництва як у націо-нальних межах, так і поза ними. При цьому саме підприємництво є одночасно і причиною, і наслідком глибинних процесів у продук-тивних силах, які в національних межах на певному етапі обмежу-ють прагнення до самозростання капіталу.

Хоча соціально-економічний розвиток у деяких країнах (напри-клад, у Скандинавських) відбувається в напрямі від ринкової еко-номіки до змішаної, а від змішаної - до економіки узгоджень, товарно-грошові відносини залишаються об'єктивною основою взає-мозв'язку і взаємозалежності безпосередніх суб'єктів світового господарства, як і спільний інтерес в економічному прогресі та у розв'язанні глобальних соціально-економічних проблем.

У спільному інтересі в економічному прогресі та у розв'язанні глобальних соціально-економічних проблем, як у фокусі, сходяться і концентруються проблеми, пов'язані з розвитком людини, забез-печенням її майбутнього. Не випадково серед критеріїв оцінки кон-курентоспроможності різних країн на фоні світового господарства якість робочої сили посідає перше місце, випереджаючи такі показ-ники, як якість продукції, ринкова орієнтація та рівень нового по-коління бізнесменів. Якість робочої сили, в свою чергу, залежить від пристосування сучасної людини до умов природного і соціаль-ного середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, від сучасної урбанізації, від успіхів у боротьбі з епідемія-ми і найважчими захворюваннями тощо.

Оптимальне розв'язання подібних проблем загальнопланетарного масштабу потребує взаємодії як науково-технічних, так і соціаль-но-політичних факторів, координації зусиль держав, що формаль-

но належать до різних соціально-економічних підсистем, визначення для кожної держави посильного внеску та умов участі.

Особливим у різних соціально-економічних підсистемах світово-го господарства є різні рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами та відмінності у державному регулюванні господарського життя.

Всередині кожної з підсистем існують свої ступені відмінностей, оскільки кожна з них не є однорідною (США і Іспанія, Аргентина і Малаві тощо). Динамізм виробничих і суспільних процесів відби-ває цю неоднорідність, особливо щодо трансформації відносин влас-ності й менеджменту. Подібні перетворення мають передусім сприя-ти зміні структури виробництва і експорту відповідно до критеріїв світового ринку.

У підсистемі країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки за відмінностями в державному регулюванні господарським життям вирізняються принаймні чотири групи країн:

1) країни, що активно наближаються до ринкової економіки (Угор-щина, Чехія, Польща, країни Балтії тощо); 2) країни, що наближа-ються до ринку, використовуючи інститути командно-адміністра-тивної системи (Китай, В'єтнам); 3) країни, що виникли в результа-ті розпаду колишнього СРСР і ще не зовсім визначилися в підходах до розвитку ринкових відносин, тому перебувають у початковій стадії хаотичного руху до ринку; 4) країни, що намагаються розви-вати окремі елементи ринку під впливом об'єктивної реальності (Куба, Північна Корея тощо). Між наведеними групами країн немає чітких меж, окремі країни займають проміжну позицію. Напри-клад, Монголія займає місце між другою та третьою групами, од-нак ближче до другої.

Соціально-економічна сутність системи сучасного світового гос-подарства полягає в діалектичному взаємозв'язку національних гос-подарств країн, що належать до трьох соціально-економічних під-систем, здійснюваному через міжнародні економічні відносини.

Система світових ринкових відносин функціонує і розвивається за загальними економічними законами. Передусім - це закони вартості та попиту і пропозиції, дії яких властиві як загальні озна-ки, так і специфічні для світового товарного виробництва особли-вості. Діалектична єдність цих ознак та особливостей визначає якісну своєрідність світових ринкових відносин, відрізняє їх від інших форм ринкових відносин.

Загальний взаємозв'язок виробників на засадах товарно-грошо-вих відносин існує в будь-якій соціально-економічній підсистемі сучасного світового господарства. Водночас дія законів вартості та попиту і пропозиції зазнає модифікації на основі конкретних ви-робничих відносин, а також продуктивних сил, державного управ-ління тощо в кожній підсистемі. Крім того, модифікацію цих зако-нів зумовлює зміна змісту економічної системи.

Головним критерієм еквівалентності сьогодні стає обмін на ос-нові інтернаціональних вартостей, які формуються як середньосвітові величини в результаті конкурентної боротьби між різними державами та іншими суб'єктами світових ринкових відносин. Кож-ний з них в обмін на уречевлену в своїх товарах світову інтернаці-ональну працю отримує однакову кількість такої самої праці в інших товарах, які купує на світовому ринку. Економія національної праці, яка реалізується у світовому товарообміні, досягається завдяки між-народному поділу праці, що дає змогу виробити більшу кількість товарів та знизити національну вартість їх, витративши при цьому ту саму кількість національної праці.

Інтернаціональні витрати суспільне необхідної праці на вироб-ництво товарів визначають величину інтернаціональної вартості. Національні витрати суспільне необхідної праці країн, що експор-тують на світовий ринок найбільшу кількість певної продукції, фор-мують інтернаціональні витрати і, як наслідок, інтернаціональну вартість. Проте у формуванні останньої беруть участь не всі това-ри, які виробляються у різних країнах, а лише ті, які експортують-ся на світовий ринок. Звідси ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від частки окремих країн у загаль-ному обсязі продажу окремих товарів на світовому ринку.

Країни, які беруть участь у міжнародному поділі праці та обміні, знаходяться в неоднакових умовах. Це визначається не тільки рів-нем розвитку, структурою економіки і ємкістю внутрішнього рин-ку, а й відмінностями географічного положення, складом та розмі-рами природних ресурсів. На світовому ринку країни, витрати яких на виготовлення того чи іншого продукту вищі за середній інтер-національний рівень, виявляються неконкурентоспроможними, ті ж, у яких подібні витрати нижчі, мають більш високий доход від експорту своїх товарів.

Є багато специфічних факторів, які тією чи іншою мірою пере-шкоджають формуванню інтернаціональної вартості. Вплив цих факторів (зовнішньоторгові та валютні обмеження, коливання кур-сів валют, біржові "лихоманки") позначається на світових цінах. Проте короткочасні коливання цін не відображають довгостроко-вих тенденцій, а власне в останніх і виявляється універсальна дія закону вартості як регулятора світових ринкових відносин.

Якісна еволюція, яку переживає сучасне світове господарство, полягає у подальшій трансформації світових продуктивних сил і виробничих відносин і зумовлює особливості дії інших, крім назва-них законів вартості та попиту і пропозиції економічних законів, - закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру роз-витку продуктивних сил, закону зростання потреб, закону економії часу, закону зростання продуктивності праці тощо.

У своїй сукупності особливості дії економічних законів у світо-вому господарстві відображають удосконалені форми і культуру господарювання, які викристалізовуються в процесі суспільного добору, що відбувається одночасно з розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Один процес дає суспільству можли-вість неухильно підвищувати ефективність праці, інший - більш раціонально організовувати суспільне виробництво і продуктивні-ше розпоряджатися його результатами. Доповнюючи та стимулю-ючи один одного, ці процеси зумовлюють розвиток світового гос-подарства.