Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 27 ФІНАНСОВО-ГРОШОВА СИСТЕМА

1. Сутність і структура фінансової системи у суспільному відтворенні

Фінанси - це грошові фонди, що утворюються в процесі від-творення. Економічні відносини, що виникають між державою, банками, суб'єктами господарської діяльності, окремими громадя-нами, між галузями економіки, регіонами тощо у зв'язку з форму-ванням та використанням грошових фондів, становлять фінансові відносини. Отже, до фінансів не належать кошти, що обслуговують особисте споживання та обмін (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних послуг, особистого транспорту, зв'язку тощо).

Формування, розподіл і використання в процесі суспільного ви-робництва грошових фондів, необхідних для забезпечення функ-ціонування економіки та її розвитку, утворюють фінансову систему суспільства. Фінансова система має такі складові: загальнодержавні фінанси, фінанси органів місцевого самоврядування, суб'єктів гос-подарювання, громадських організацій і недержавних позабюджет-них фондів (рис. 37).

Сукупність фондів грошових коштів, що знаходяться в розпо-рядженні держави, підприємств та організацій, утворюють фінан-сові ресурси. Останні характеризують стан економіки і одночасно є джерелом її розвитку.

Розрізняють такі джерела і методи формування фінансових ре-сурсів: стягнення податків; відрахування частини прибутків від суб'єктів господарювання; відрахування на страхування; інші види відрахувань у централізовані фонди; продаж державою цінних па-перів і свого майна; одержання кредитів; емісія грошей.

Структура фінансової системи країни включає в себе такі скла-дові:

1. Державні фінанси - головний елемент в структурі фінансо-вої системи. Це система грошових фондів, що знаходяться в розпо-рядженні держави і призначені для фінансового забезпечення влас-тивих їй функцій (управління народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, охорона законності та правопорядку, розвиток фундаментальної науки, космічні дослі-дження, охорона природи, структурна перебудова економіки тощо). За рахунок централізованих джерел; фінансуються витрати на ви-рівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Державні фінанси охоплюють також відповідні механізми мобіліза ції ресурсів та їх зосередження в державі. Так, основним механізмом мобілізації фі-нансових ресурсів в державний бюджет є податкова система.

2. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самовряду-вання. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витра-ти по розв'язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є; кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від під-приємницької діяльності, місцеві податки. Так, прибутковий по-даток з громадян повністю передається до бюджетів за місцем їх проживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів базового рівня передаються всі місцеві податки і збори. Відрахування від загальнодержавних податків і зборів до бюджетів областей здійсню-ють на основі стабільних (затверджених) нормативів.

Тим областям (регіонам), в яких доходна частина не перекриває мінімальних потреб по витратах, надаються дотації, субвенції або субсидії. При цьому норматив дотації передбачено у відсотках, а субсидії та субвенції - в грошових одиницях. Субвенції надаються переважній більшості регіонів України.

У результаті децентралізації фінансової системи, що здійсню-ється в Україні, основний обсяг соціальних витрат переноситься на місцевий та регіональний рівні.

Фінансові ресурси регіонів визначаються виробленим в розра-хунку на душу населення національним доходом, оскільки фінан-сові надходження забезпечуються насамперед з доходів економіч-них суб'єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розрахову-ють на основі фактичного рівня витрат. У той же час існують суб'єк-тивні відмінності в розмірах, території, географічному положенні, кліматі, економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть не охоплювати завдань, які не розв'язуються через відсутність коштів, а з іншого - вони можуть зростати при нееко-

номічних або просто марнотратних витратах. Крім того, за рівнем витрат не можна визначити, наскільки жителі регіону забезпечені суспільними благами.

3. Фінанси суб'єктів господарювання, які становлять систему від-носин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв'язку з формуванням і використанням грошових фондів (у тому числі за рахунок прибутку), що забезпечують процес виробництва та від-творення в межах підприємства (фірми). Так, підприємство формує фонд розвитку виробництва, фонд оборотних коштів, у тому числі власних, фонд оплати праці, фонд споживання, страховий і резер-вний фонди, здійснює амортизаційні відрахування з основних фон-дів. Крім того, підприємство сплачує податок з прибутку, здійснює внески в різні цільові позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості населення, Фонд Чорнобиля, страхові платежі), сплачує податки в місцеві бюджети тощо.

Фонди суб'єктів господарювання використовуються їх авансу-ванням (оборотні кошти) або проведенням витрат.

Отже, у фінансах суб'єктів господарювання відображаються вся їх господарська діяльність, ефективність використання основного та оборотного капіталу, інвестиційна політика, обсяг реалізації про-дукції протягом певного періоду.

За структурою власності фінанси суб'єктів господарювання по-діляють на приватні, змішані та державні. Специфіка фінансів виз-начається також організаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів орендних підприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів. Фінанси акціонерних то-вариств мають специфіку, що зумовлюється властивим акціонер-ній формі власності способом мобілізації грошових коштів (прода-жем акцій та облігацій), розподілу одержаного доходу у вигляді прибутку (дивіденди акціонерам, відсотки власникам облігацій, тантьєми менеджерам тощо).

4. фінанси населення - це грошові фонди, які формуються у жителів країни із доходів, отриманих на основі трудової, госпо-дарської та інших видів діяльності.

Наведені елементи фінансової системи взаємопов'язані. Так, з одного боку, фінанси суб'єктів господарювання та фінанси насе-лення є джерелом ресурсів для державних фінансів, насамперед на них націлені існуючі для цього мобілізаційні механізми - податко-ва система, система страхових і пенсійних відрахувань, митні, рентні та інші платежі. З іншого боку, ресурси, сконцентровані в державних фінансах, знову спрямовуються в господарство країни у вигля-ді капіталовкладень, субсидій і дотацій підприємствам, а також на-селенню у формі різних витрат соціального характеру.

Фінанси суб'єктів господарювання та населення пов'язані не лише з державними фінансами, а й між собою. Так, насамперед на підприємстві (фірмі) населення (в порядку оплати праці) одержує основну частину своїх фінансових ресурсів.

5. Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінансів, класифікують за такими принципами:

а) за визначенням статусу їх власності (державні, недержавні);

б) за територіально-галузевою належністю (загальнодержавні, регіональні, наприклад позабюджетні фонди місцевих Рад, галу-зеві, благодійні);

в) за цільовою спрямованістю (соціальна допомога, технічний розвиток, сприяння підприємництву, а також за загальнодержав-ною і регіональною програмами тощо),

Державні позабюджетні фонди (пенсійний, фонд соціального страхування, фонд охорони природного навколишнього середови-ща, приватизації, підтримки підприємництва, інноваційний, розвитку шляхового господарства та ін.) створюються за рахунок закріпле-них джерел (в тому числі державного бюджету). Кошти цих фондів спрямовуються на державне соціальне страхування й забезпечен-ня населення, а також на державні програми розвитку відповідних галузей економіки (в тому числі невиробничої сфери).

Так, у фонд приватизації надходять кошти від приватизації майна загальнодержавної власності. Пенсійний фонд утворюється за раху-нок відрахування від коштів соціального страхування. Крім того, до пенсійного фонду відраховується 1 відсоток від заробітної плати робітників і службовців. Призначення фонду зайнятості населення полягає у фінансовому забезпеченні заходів держави щодо підтрим-ки прийнятного рівня безробіття, виплаті відповідної допомоги тощо.

Суб'єктам господарювання під державні програми кошти з цих фондів надаються у двох видах: фінансування і безвідсоткової по-зики.

Недержавні позабюджетні фонди формуються за рахунок дже-рел, які зазначені в їхніх статутах (наприклад, благодійний фонд). Держава може підтримувати ці фонди встановленням податкових пільг на їхні вторинні доходи, якщо вони одержані за рахунок від-сотків або дивідендів від вкладень у державні облігації або цінні папери банків і підприємств. Податковим пільгам мають підлягати також кошти, спрямовані на фінансування загальнодержавних про-грам на позикових безвідсоткових умовах.

Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фон-ди) належить провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрід-

ний барометр, що відбиває загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.

Через державні фінанси перерозподіляється значна частина ВВП країн з розвиненою економікою: в Японії - 1/3, Франції - більше ніж 1/2, Швеції - 2/3 тощо, в Росії - 1/2. В Україні за роки незалежності мало місце зростання частки ВВП, що розподіляється через бюджет, до половини і більше. В Росії, наприклад, ця частка також становить 1/2.

Для порівняння в колишньому СРСР через державний бюджет перерозподілялося понад 70 відсотків ВВП.

функції держави та суспільних фінансів в умовах ринкової еко-номіки вперше були сформульовані Р. А. Масгрейвом у роботі "Тео-рія і практика державних фінансів" (1978 р.). За Масгрейвом, фі-нанси виконують три функції:

надання суспільних товарів* та послуг або регулювання проце-су, відповідно до якого визначається склад суспільних товарів і від-бувається розподіл обмежених виробничих факторів (робочої сили та капіталів) між суспільним і приватним секторами (алокативна функція);

коригування розподілу доходів і майна (дистрибутивна функ-ція);

підтриман ня високого рівня зайнятості за достатньої стабільності цін (стабілізаційна функція).

На наш погляд, доцільно виділити ще одну функцію фінансів - контролюючу. Так, основним об'єктом контролю з боку держави за фінансами суб'єктів господарювання є додержання останніми встановлених правил списання витрат на собівартість реалізованої продукції, а також облік власних коштів (майна) і фінансових ре-зультатів як об'єктів оподаткування.

Основним критерієм оцінки фінансового стану країни є рівень збалансованості в розподілі фінансових ресурсів між. суб'єктами господарювання, які формують фінансові ресурси, і тими суб'єкта-ми, хто ці ресурси використовує. Отже, збалансування доходів і витрат є складовою фінансовою стабілізації.

За роки незалежності фінансова система України практично не розбудовувалася. До 1996 р. в Україні була практично відсутня концепція фінансової системи країни, що пояснюється насамперед як розбалансованістю бюджету в умовах кризового стану економіки, так і відсутністю конституційних засад формування фінансової системи в умовах ринку. В цілому можна виділити такі особливості функціонування фінансової системи в зазначений період.

1. Мало місце інфляційне зростання фінансових ресурсів. Кош-ти на фінансування витрат бюджету, з одного боку, отримуються за рахунок додаткової емісії платіжних засобів, не забезпечених зростанням виробництва товарів і наданням послуг. З іншого боку, мало місце також інфляційне зростання доходів суб'єктів господа-рювання.

2. Зростаюча частка національного доходу формувалася у сфе-рі обігу. Так, обсяг сформованих фінансових ресурсів в 1990- 1994 рр. збільшувався насамперед за рахунок введення нових видів централізованих надходжень до бюджету і позабюджетних фондів, а також надання бюджетові кредитів НБУ.

3. Розбалансування фінансової системи в розрізі ланок як фор-мування, так і використання фінансових ресурсів країни унемож-ливлює фінансову стабілізацію в економіці. З одного боку, мало місце збільшення витрат на соціальні програми при відсутності коштів на їх фінансування, з другого - спад виробництва.

4. Зниження частки фінансових ресурсів, сформованих у суб'єктів господарювання відносно національного доходу. Це свідчить про переміщення акценту у формуванні фінансових ресурсів зі сфери виробництва до сфери обігу. Надходження фінансових ресурсів від суб'єктів господарювання зменшилось при одночасному зрос-танні абсолютної маси фінансових ресурсів у державі. Очевидно, що таке зростання не є прямим результатом продуктивності сус-пільної праці.

5. Регіони (області) України істотно диференційовані за величи-ною виробленого національного доходу на душу населення. Тому має місце перерозподіл фінансових ресурсів між центром та регіонами. Так, частка місцевих бюджетів в консолідованому бюджеті України становить 30 відсотків (решта припадає на обласні бюджети).

6. Фінансова система не забезпечує недержавним структурам рівноправності, оскільки зберігаються неоднакові підходи до оподат-кування підприємницьких структур різних форм власності. Головним недоліком фінансової системи є те, що вона стала гальмом у роз-витку виробництва на підприємствах державної форми власності.

Викладені особливості функціонування фінансової системи в Україні в умовах кризового стану економіки підтверджують вели-ке значення фінансово-грошової стабілізації, міцної фінансової системи як основної складової частини процесу економічних ре-форм.