Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 20 ПІДПРИЄМСТВО В УМОВАХ РИНКОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ. МАРКЕТИНГ І МЕНЕДЖМЕНТ

§ 1. Функціонування підприємства як товаровиробника

Мікроекономіка охоплює діяльність підприємств та їхніх об'єд-нань. Завдання економічної науки - вивчати підприємство не як технічну одиницю, а як організаційну первинну ланку економіки, і це вимагає досконалих знань цієї економічної категорії, основних організаційно- та соціально-економічних характеристик підприєм-ства.

Підприємство - це юридична особа і одночасно господарська та фінансова одиниця.

Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке визначен-ня підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)".

З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере у кредит, ко-ристуючись безготівковим оборотом, свої товари продає чи тимча-сово складеє. Шляхом інкасування готівки або занесення на бан-ківський рахунок своїх претензій (заявок на права володіння) підприємство перетворює продукцію у ліквідні засоби, якими спла-чує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупок. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кру-гооборот починається знову.

Одночас но поряд з організаційною формою господарювання, про що йдеться у цьому розділі, підприємство є певним майновим ком-плексом, що складається з основного та оборотного капіталу (до-кладніше про це див. розд. 19).

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отри-мання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес вироб-ництва, тобто відтворення. Факторами виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.

Як економічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності.

По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих від-носин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах влас-ності: різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація, коопера-ція, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини роз-поділу конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Подолання викривлень командно-адміні-стративної системи і створення сприятливих умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наяв-

ності різних видів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва.

За часів єдиного народногосподарського комплексу, коли все було монополізовано в економіці державою, підприємства як част-ки цього комплексу були економічно однотипними, тобто: не були власниками майна, оскільки воно належало державі; не спрацьову-вали виробничий, фінансовий, іноваційний менеджмент, маркетинг, менеджмент персоналу, оскільки усі параметри економічного бут-тя підприємства декларувались згори державою через відповідні державні органи і плани (що виробити, в які строки, в якій кіль-кості, кому і за якими цінами продавати, за якими тарифами спла-чувати робітникам зарплату тощо); панували єдина власність і єди-ний критерій оцінки результатів діяльності підприємства - вико-нання директивних планів.

Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єди-ного державовласницького комплексу, а не самостійною економіч-ною одиницею. Тому за таких умов економічна теорія командно-адміністративних часів, за окремими винятками, не вивчала мікро-економічний рівень господарювання. Дійсно, була єдина власність, єдина мета, єдиний основний економічний закон, єдиний інтерес тощо. Все зводилось до дослідження цього "єдиного", і частка його нічим за своєю економічною суттю не відрізнялась від єдиного ком-плексу.

Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств, форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на ринку у боротьбі з конкурен-тами, де все визначається пануванням закону попиту та пропозиції.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно відно-ситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.

Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринко-вій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:

всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкрет-них цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетин-гом підприємства;

чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів ви-робництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;

постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;

повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та профе-сійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу під-приємства;

поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спро-можності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюдже-том держави, податковою установою тощо). Це досягається менедж-ментом обліку та контролю підприємства.

Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки під-приємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Економіка країни складається із взаємодії первинних ланок. Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціону-вання економіки в цілому. Форма організації господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним факто-ром економічного зростання, економіки взагалі.

Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та кількіс-тю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість, підприємст-во організацією господарювання може бути приведене до процві-тання або доведене до банкрутства.

Матеріальна відповідальність підприємства в командно-адміні-стративних умовах за незбереження індивідуального відтворен-ня, за тримання зайвих робітників, надлишкових запасів устатку-вання, оборотних засобів тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякого сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок інших підприємств. Були навіть планово збиткові підприємства, які в плановому поряд-ку перекривали свої збитки за рахунок прибутків інших підпри-ємств. В ринкових умовах такі збиткові підприємства стають бан-крутами.

Існування збиткових підприємств в умовах ринкового господа-рювання - нонсенс.

Налагодити ефективну організацію господарювання - це при-значення менеджменту, тому в ринковій економіці підприємства потребують кваліфікованих професіоналів-менеджерів, про що йти-меться у § 3 цього розділу.

Сучасна наука про підприємства, тобто продукуюче господарю-вання на мікрорівні, вивчає традиційні виробничі фактори - пра-цю, землю, капітал - і як самостійний фактор - організацію гос-подарювання, керівництво господарською діяльністю.

Організація господарювання у різноманітних формах дає змогу:

застосовувати виробничі фактори у певній пропорції, що відпові-дає вимогам індивідуального виробництва; задовольняти попит;

досягати позитивних результатів господарської діяльності під-приємства.

У ринкових умовах господарювання майно не продається під-приємству і не закріплюється за ним для оперативного управління під час господарювання. Тут майно є власністю господарюючих суб'єктів (фізичних та юридичних осіб різноманітних видів). Май-но - це реальний капітал. Крім того, підприємства мають грошо-вий капітал.

Організовуючи господарську діяльність, суб'єкти господарювання ставлять за мету створити нові капітали або принаймні відновити існуючі. Як це вдається здійснити підприємству, можна дізнатись з розд. 19.

Вклад грошового капіталу в підприємство з метою утримання у справності засобів виробництва, їх нарощування або поліпшення, збільшення капіталу економічною наукою розуміється як інвестиції (від лат. і'луе5(о - одягаю). В цілому інвестиція - це довгострокове вкладення капіталу (коштів) в економіку.

Інвестиційні можливості підприємств обмежені, тому завдання організації господарювання полягає у постійному аналізі та розра-хунку доцільності інвестування капіталу. Це можливо, якщо під-приємством керуватимуть досвідчені менеджери, що мають відпо-відні фахові знання.

Підприємства нагромаджують свій капітал власними силами, і це розглядається в економічній науці та практиці як самофінансу-вання.

Розрізняють інвестиції-брутто та інвестиції-нетто.

Не всі можливі фактори виробництва підприємства одночасно використовують у господарюванні. Частину з них зберігають на складі - це складські інвестиції; частину вкладають у нові спору-ди, нове устаткування - це споруджені інвестиції. Разом вони роз-глядаються економічною наукою як інвестиції-брутто. Якщо від інвестицій-брутто відняти знос основного капіталу (амортизацію), отримаємо інвестиції-нетто.

Підприємства отримують власний доход, прибутки шляхом рин-кового (непримусового) обміну своїх товарів чи послуг за певну плату від споживачів. Частину цього доходу, прибутку суб'єкти спла-чують у вигляді податків державі у формі узаконеного обов'язку.

Максимально задовольняючи потреби споживачів, господарник відповідною організацією господарювання домагається економії виробничих факторів, зменшення зайвих втрат, тобто здійснює раціональне господарювання. Цього бракувало підприємствам командно-адміністративної системи, які намагались отримати у своє оперативне управління якомога більше сировини, матеріалів устат-кування тощо про всяк випадок, бо все це було чуже і раціонально його використовувати не було сенсу. Така економічна реальність, на жаль, сформувала майже повсюдне порушення керівниками та робітниками норм соціальної моралі, що призводило до крадіжок, розкрадання чужого (державного) майна. Крадіжка у самого себе - це безглуздя, якого позбавлене підприємство ринкової економіки. Проте безгосподарність, низький рівень організації господарюван-ня - це вкрай негативні явища - можуть бути і в ринковій еконо-міці, що є одним з факторів банкрутства підприємств (хоча причин цього багато і на мікро- і макроекономічному рівнях господарю-вання) .

Економічна наука, спираючись на практику діяльності підпри-ємств, розробила системи показників щодо оцінки їх господарю-вання на мікроекономічному рівні.

В командно-адміністративній системі підприємствам згори "спус-кали" планові показники, рівень виконання яких одночасно пе-ретворював їх у оціночні показники господарювання. Це такі, як валова продукція, товарна продукція, прибутковість тощо. За та-кою формою господарювання підприємства командно-адміністра-тивної системи мали одну мету - отримати якнайнижчі планові показники і якнайбільше їх перевиконати. За це підприємство і його робітники отримували винагороду (чим більше перевиконан-ня планових показників, тим більша винагорода) і їх не хвилювали ні потреби споживачів, ні доля їх продукції, ні якість продукції чи послуг тощо.

У ринковій економіці інша природа оцінки результатів діяль-ності підприємств - купив чи не купив споживач продукцію чи послугу. Це навіть можна назвати критерієм результатів їх діяль-ності. Показниками ж можна вважати прибуток чи втрати, продук-тивність, прибутковість тощо.

За умов ринкової економіки кожен господарюючий суб'єкт об-числює показник ступеня раціональності, або господарності, за такими формулами:

Різниця між можливим і фактичним визначає ступінь господар-ності.

Господарність реалізується у двох напрямах:

1) за допомогою ресурсів, що є, осягнути найбільший ефект;

2) визначеної мети домогтися мінімальними витратами.

Зумовлюється вона, як уже зазначалось, ринковими відносина-ми - купівлею і продажем.

Господарність, на відміну від показників продуктивності, при-бутковості тощо, не залежить у цифровому вираженні від коливан-ня цін на ринку, господарність не оцінюється через капітал.

Підприємство з високим ступенем господарності може працю-вати неприбуткове, якщо не знаходить для своєї продукції чи пос-луги відповідного збуту. Динаміка господарського життя підприєм-ства багато в чому зумовлюється зовнішнім середовищем господа-рювання, макроекономічними процесами.

Господарська діяльність підприємств має певні особливості за-лежно від розміру (велике, середнє, мале), форми власності (дер-жавне чи приватне), оренди, акціонування тощо. На це звернули увагу і науковці, і керівники усіх рівнів господарювання, коли з переходом до ринкових відносин державні підприємства почали роздержавлюватись, структурно перебудовуватись, акціонуватись, орендувати майно у власників тощо.

З'явилась певна кількість малих підприємств. В Україні відповід-но до обсягів господарського обороту і кількості працівників (неза-лежно від форм власності), до малих підприємств у промисловості та будівництві належать підприємства з кількістю працюючих до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50; в галузі науки та наукового обслуговування - до 100; у невиробничій сфері - до 25; у роздрібній торгівлі -до 15 чоловік.

Малі підприємства (як і кооперативи) належать до сфери малого бізнесу, тобто за організацією господарювання - це підприємницькі структури.

За даними на 1995 р., частка сектора малого бізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою в загальній кількості господа-рюючих суб'єктів становить 80-90 відсотків, в країнах централь-ної Європи і Балтії - 60-70; в Україні - 25 відсотків. Частка зай-нятих у малому бізнесі до загальної чисельності зайнятих відпо-відно 50-60; 30-40; 5 відсотків. Кількість малих підприємств на 1000чол. населення відповідно 50-60; 30-50; 25 відсотків. Вклад малого бізнесу у валовий національний продукт відповідно 50; 30;

10 відсотків.

Чисельність малих підприємств в Україні дорівнювала у 1990 р. - 1 тис. од., 1991 р. - 20; 1992 р. - 50; 1993 р. - 74; 1994 р. - 79;

1995 р. - близько 100 тис. одиниць.

Світова ринкова практика вже давно довела, що малі підприєм-ства мають певні переваги перед іншими організаційними формами, оскільки вони більш гнучкі й швидше переорієнтовуються на конкретного споживача, не потребують великого апарату менедже-рів, великих капіталів, швидко створюють додаткові робочі місця, здійснюють швидку окупність авансованого капіталу, сприяють послабленню монополізму в економіці тощо.

Проте малі підприємства беззахисні перед потрясіннями ринко-вої економіки, вони потребують всілякої підтримки держави, гро-мадських об'єднань, союзів, асоціацій тощо.

Неабияку роль у ринковій економіці відіграють різноманітні гос-подарські товариства, акціонерні підприємства і об'єднання.

Відповідно до чинного законодавства в Україні діють такі орга-нізаційні форми господарських товариств: акціонерні, з обмеже-ною відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні і ко-мандитні.

Господарськими товариствами є підприємства, організації, ус-танови, створені на засадах угоди юридичними особами і громадя-нами об'єднанням їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Акціонерні товариства - це юридичні особи. Вони мають свій капітал, вкладений у акції, статут, що регулює всі внутрішні питан-ня організації господарювання товариства.

АКЦІЯ для господарюючих суб'єктів має значення в різних ас-пектах. Це:

частка основного капіталу акціонерного товариства;

документ про членство в певному акціонерному товаристві;

цінний папір, що надає право брати участь в управлінні акціо-нерним товариством чи лише отримувати певний доход - диві-денд.

Усі інші господарські товариства дуже нагадують акціонерні товариства. Їхні члени входять до товариств зі своїм капіталом. То-вариства є юридичними особами, мають власне майно, статут та ін. Проте ці товариства - з обмеженою відповідальністю, з додатко-вою відповідальністю, повні, командитні - не мають акцій, а його члени не є акціонерами, а пайовиками. Пай - не цінний папір, ним торгувати на біржі (як акцією) не можна.

Акціонера не можна усунути з акціонерного товариства, якщо він цього не хоче і залишається власником акції. Пайовик же може бути виключений з господарчого товариства, якщо він, на думку інших пайовиків, діє на шкоду товариства.

Підп риємства з метою поліпшення організаційних умов госпо-дарювання можуть створювати будь-які об'єднання чи входити до діючих.

В Україні відповідно до чинного законодавства підприємства можуть об'єднуватись в:

асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втру-чатись у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учас-ників;

корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднан-ня виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуван-ням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і бан-ківського капіталу для досягнення спільної мети;

концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими прин-ципами.

У багатьох країнах XX ст. існували і подекуди існують такі фор-ми господарських об'єднань, як:

картель - об'єднання самостійних підприємств заради встанов-лення єдиних цін, розподілу ринків збуту. Кожне підприємство має угоду щодо своєї частки в загальному обсязі виробництва тощо;

синдикат -- об'єднання підприємств, які зберігають свою юри-дичну і виробничу самостійність, проте об'єднують свою комерцій-ну діяльність, мають єдині маркетингові служби, що займаються

збутом продукції;

трест - господарські об'єднання, в яких повністю встановлена єдина система менеджменту виробництва, маркетингу, фінансів

тощо.

Господарські форми об'єднань підприємств спроможні призве-сти до виникнення монополізму в економіці. Запобіганню цьому служить антимонопольна політика держави.