Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

слугує допоміжним інструментом у розв’язанні проблем економічного зростання в довгостроковому періоді, допомагає виявити характер взаємозв’язків у динаміці та проілюструвати їх.

Формула (рівняння) Харрода—Домара має такий вигляд:

або ,

де G — темп економічного зростання;

С — відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості;

S — частка заощаджень у національному доході.

У наведеному вище рівнянні автори моделі виходять з того, що S = I; G:С — частка чистих інвестицій у національному доході. Таким чином, знаючи основні економічні параметри (національний капітал, національний дохід та їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та інвестицій), можна прогнозувати приблиз-ні темпи зростання економіки на перспективу. Проте реальні темпи можуть відрізнятись від розрахованого середнього показника, оскільки вони ще залежать від структури інвестицій, використання технічних досягнень, фази економічного циклу та інших змінних факторів, які впливають на економічну кон’юнктуру.

Модель виробничої функції

Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх високопродуктивнішими. Так, раціональне співвідношення між працею і капіталом, у разі їх зміни, розраховується за допомогою виробничої функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності кожного із залучених факторів. Це виражається такою формулою:

Q = f(L, K, N),

де Q — обсяг виготовленої продукції (національного доходу);

L — сукупні витрати праці;

K — вкладений капітал;

N — земельні ресурси.

Ця формула характеризує екстенсивний тип економічного зростання. А інтенсивний тип зростання можна описати таким чином:

На основі виробничої функції американські економіст П. Дуглас і математик Х. Кобб побудували двофакторну модель зростання економіки, в якій продемонстрували пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих затрат.

Модель Кобба—Дугласа виражається такою формулою:

Q = f (L, K).

Згідно з даною формулою при збільшенні затрат праці і капіталу на х % обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х процентів.

Багатофакторні моделі зростання

У подальшому були запропоновані інші моделі, які враховували умови, що впливають на ступінь взаємозамінюваності факторів та їх диференціацію, а також на економічне зростання прямо та опосередковано, тобто багатофакторні моделі (наприклад, розрахунки факторів економічного зростання американського економіста Е. Денісона).

Цілий ряд моделей побудовано на обґрунтуванні рівняння попиту, пропозиції та динамічному їх збалансуванні, де останнє визначається динамікою капітальних вкладень, які утворюють нові виробничі потужності та нові доходи. Сутність багатьох з цих моделей зводиться до того, що інвестиції мають передбачати динаміку споживчого попиту. А оскільки економічна рівновага за такої концепції дуже нестійка, то необхідне державне втручання в ці процеси через фінансово-кредитну політику.

Важливо звернути увагу і на універсальну модель В. Леонтьєва, яка дістала назву «затрати—випуск». Її автор проаналізував систему взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу. В таблиці взаємозв’язок між «витратами» (по стовпчиках) і «випуском», або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з’ясувати, яку кількість однієї продукції потрібно використати для виробництва іншої.

Теоретична модель «затрати—випуск» стала основою для побудови міжгалузевої моделі економіки США, а також набула поширення в інших країнах, у т. ч. в колишньому СРСР. В 1973 р. за розробку методу «затрати—випуск» та його практичне застосування В. Леонтьєву була присуджена Нобелівська премія з економіки.

Концепція нульового зростання

На початку 70-х років у західній літературі була висунута так звана концепція нульового економічного зростання. Суть проблеми полягає в тому, що у повоєнні десятиліття істотно посилились негативні наслідки швидкого економічного зростання, оскільки воно значною мірою пов’язано із залученням і переробкою дедалі більшої кількості сировинних ресурсів. Сировина стає дефіцитнішою, а потреби в ній безперервно зростають. За існуючих тенденцій залучення природних ресурсів у виробництво людство скоро дійде до межі, за якою йому загрожує глобальна катастрофа: виснаження природних ресурсів, економічні катастрофи та погіршення якості життя в цілому. В зв’язку з цим потрібно свідомо обмежувати темпи економічного розвитку.

З прихильниками концепції нульового зростання важко погодитись. Адже саме динамічне економічне зростання виступає як головна передумова пом’якшення суперечностей між зростаючими потребами та обмеженими ресурсами. Як уже зазначалося, НТР призводить до суттєвих змін у факторах економічного зростання. Вона дозволяє отримати більше продукції з меншими витратами, в т. ч. зменшуються затрати енергетичних і традиційних мінеральних ресурсів.

Показники економічного зростання

Найбільш концентровано і комплексно характеризує економічне зростання показник продуктивності суспільної праці, що визначається як відношення (у грошовій формі) випуску продукції (в масштабах країни — національного доходу) до затрат живої праці. Зворотний показник продуктивності праці — це трудомісткість праці. Він показує, скільки необхідно суспільству затратити праці, щоб виготовити одиницю продукції. Близький до них показник інтенсивності праці, який характеризує затрати праці за одиницю часу.

Відношення (в грошовій формі) обсягу продукції до основного капіталу визначає продуктивність капіталу, або знайоміший нам показник фондовіддачі. Зворотний йому показник — це капіталомісткість продукції. Наскільки раціонально, продуктивно використовуються обмежені природні ресурси, характеризує показник матеріаломісткості — відношення (в грошовій формі) виготовленої продукції до затрат використаних ресурсів.

З точки зору маржиналістського підходу до аналізу граничних показників, важливими є показники граничної продуктивності факторів виробництва. Вони характеризують обсяг приросту на ціонального доходу від приросту відповідного фактора: праці; капіталу; природних ресурсів. Хоча досконалої методики таких розрахунків ще немає, але західні економісти вважають, що частки даних факторів у величині національного доходу такі: заробітної плати (праці) — 75—80 %; прибутку і процента — 15—18 % та природних ресурсів — 5—7 %.

Таким чином, забезпечуючи економічне зростання, люди повинні вдосконалювати економічні процеси, які характеризують згадані показники. Всі вони врешті-решт фокусуються у показнику продуктивності праці, комплексним фактором зростання якого є НТП.