Главная Экономика Книги Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

3.8. МАЛИЙ БІЗНЕС У СТРУКТУРІ СУЧАСНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

С. М. Соболь

Формування і розвиток ринкових відносин передбачає вільне й рівноправне співіснування суб’єктів господарської діяльності різних форм власності та розмірів. За критерієм масштабів діяльності всю їх сукупність поділяють на три групи: великі, середні та малі підприємства. Кожна із зазначених груп підприємств має власні внутрішні інтереси. Це обумовлює відмінності в стратегії їх поведінки на ринку, різне ставлення до економічної політики держави, несхожість у способах досягнення своїх цілей тощо. При цьому розбіжність інтересів суб’єктів великого, середнього і малого бізнесу зовсім не означає у підсумку конфлікту таких інтересів.

В економічній літературі часто можна зустріти протиставлення малого і корпоративного секторів економіки. На цій основі навіть з’явилася концепція «подвійної економіки», у якій механістично виділені дві підсистеми: великомасштабного виробництва і виробництва у малих розмірах. Представники цієї концепції намагаються довести необхідність їх відокремлення, існування двох різних ринків, механізмів ціноутворення тощо. Абсолютизація того або іншого сектора економіки неправомірна, оскільки кожний з них займає своє місце і виконує свої функції в структурі економіки. Більш того, як свідчить практика останніх років, кожний з цих секторів у сучасних умовах не здатний повністю розкрити свій потенціал без взаємодії з рештою.

Основу економіки всіх без винятку розвинених країн, її кількісні та якісні параметри визначає корпоративний сектор, на який припадає левова частка (70—80%) виробництва промислової продукції. «Центром економічного зростання, за словами А. Чандлера, — починаючи з останньої чверті ХІХ сторіччя і по сьогодні були і залишаються капітало- і наукомісткі галузі… В цих галузях економічний розвиток визначає порівняно невелика кількість могутніх компаній» [1, с. 72]. Тому до 70-х років ХХ сторіччя малий бізнес розглядався переважно як «додаток» до корпоративного сектора, який заповнював ринкові ніші непридатні або непривабливі за різних причин для великих товаровиробників.

Разом із тим малий бізнес завжди був невід’ємною компонентою ринкової системи господарювання, оскільки тут об’єктивно існують умови, сприятливі для його розвитку: регіональна диференціація ринку; необхідність певного спеціалізованого ремесла; важливість персонального обслуговування клієнтів; зручність обслуговування; циклічність попиту тощо. Але у другій половині ХХ сторіччя чітко вимальовується тенденція до зростання його ролі і значення в структурі економіки розвинених країн. Зростання хвилі малого підприємництва характерне насамперед для США. Протягом першого десятиріччя після війни у США щорічно виникало в середньому до 130 тис. нових малих фірм, у 60-х роках — 220 тис., у 70-х — 400 тис., у 80-х — близько 700 тис., а у 90-х майже 1 млн. [2, р. 14]. Згодом така тенденція поширилася на країни Західної Європи, Японію, інші індустріальні країни. Отже, основу цього явища складають не якісь особливі риси однієї країни, а об’єктивні (глобальні) тенденції розвитку індустріальних країн і цивілізованого суспільства в цілому.

Дослідження причин зростання підприємницької активності дозволяє виділити кілька факторів, які сприятливо позначилися на розвитку малого бізнесу:

• прискорення темпів науково-технічного прогресу. Вплив цього фактора є багатоплановим: з одного боку, прискорення апробації результатів НТП на практиці розширює «поле» підприємницької діяльності, створює нові можливості для ділових починань; з другого — у багатьох галузях рушійною силою прогресу стають гнучкі, оперативні малі фірми підвищеного ризику (венчури); крім того, використання досягнень НТП (застосування комп’ютерів, телекомунікаційних систем, іншої оргтехніки) дозволяє автоматизувати значну частку рутинних операцій в управлінні малою фірмою, що підвищує привабливість малого підприємництва;
• прискорення змін у зовнішньому середовищі та загострення конкуренції. Враховуючи слабку життєздатність малих підприємств (за оцінками Світового банку, із 100% новостворених малих підприємств через рік продовжують свою діяльність 50%, а через 5 років залишається не більше 5%), і тенденцію до зростання з року в рік їх загальної кількості, можна зробити висновок про високу інтенсивність реорганізаційних процесів усередині малого бізнесу, про його гнучкість, здатність швидко пристосуватися до змін у середовищі, що зрештою сприяє кращому використанню потенціалу малого бізнесу;
• своєрідним імпульсом для прискорення розвитку малого бізнесу є тенденція до підвищення якості робочої сили (рівень освіти, кваліфікації, самосвідомості). Дослідження з соціальної психології свідчать, що для висококваліфікованих робітників ступінь задоволення працею знаходиться у зворотній залежності від величини організації, де вони працюють. Цей факт багато в чому пояснює прагнення висококваліфікованих робітників, які вбачають у трудовій діяльності не лише засіб заробітку, але і самовиявлення, шукати застосування своїм силам на малих фірмах або започатковувати власну справу [3, с. 116];
• створення урядами західних країн сприятливого для малого бізнесу середовища, зокрема: застосування пільгової системи оподаткування; створення потужної інфраструктури підтримки малого бізнесу; наявність розвиненої системи захисту інтелектуальної власності; формування у суспільстві авторитету підприємницької діяльності як однієї з найвищих соціальних цінностей;
• в останні роки прискореному розвитку малого бізнесу в розвинених країнах сприяє також підвищення питомої ваги у галузевій структурі сфери послуг, оптової та роздрібної торгівлі. Саме у цих сферах малий бізнес займає провідні позиції (табл. 1).

Таблиця 1

ЧАСТКА МАЛОГО БІЗНЕСУ В ОКРЕМИХ СФЕРАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В США,%

Показники	Сфери діяльності
	оптова торгівля	роздрібна торгівля	послуги	виробництво
1. Частка малого бізнесу в загальній кількості зайнятих у сфері	78	55	66	18
2. Частка малого бізнесу в загальному обсягу доходів у сфері	64	72	57	24

Джерело [4,5]

6) цікавим явищем у контексті досліджуваної проблеми є бурхливий розвиток в останні 5—10 років партнерських взаємозв’язків поміж суб’єктами малого і великого бізнесу. Загострення конкуренції нині відчувають не тільки суб’єкти малого бізнесу, але і великі компанії, що примушує останніх формувати принципово нові партнерські відносини з малим бізнесом. Річ у тім, що для створення конкурентних переваг будь-яка фірма має визначити свої основні компетенції і зосередитися на їх розвитку. Проте для досягнення успіху ніколи не буває достатньо однієї основної компетенції. Ліквідувати дефіцит необхідних додаткових компетенцій можна або за рахунок створення (придбання) відповідних структурних одиниць, або шляхом налагодження партнерських взаємовідносин (від простого субпідряду до мережевих структур і бізнес-альянсів) з іншими самостійними організаціями. Перший шлях, як свідчить сучасна практика, є дорогим, негнучким і забезпечує конкурентні переваги лише у короткостроковому періоді. В межах партнерських відносин у кожного із учасників з’являється унікальна можливість використовувати на взаємовигідних умовах основних компетенцій решти учасників. Суттєвими перевагами малих підприємств від участі у партнерських зв’язках з великими компаніями є відносна стабільність забезпечення замовлення, гарантований збут, зменшення трансакційних витрат, фінансова і технологічна підтримка, навчання сучасним методам управління тощо. Для великого бізнесу малі підприємства можуть бути системними інтеграторами, центрами прибутку, центрами витрат, центрами обслуговування. Внаслідок поглиблення партнерських відносин забезпечується досягнення синергічного ефекту, прискорюються темпи розвитку як малого, так і корпоративного секторів економіки.

Економічна роль малого бізнесу в країнах з ринковою системою господарювання визначається тим, що:

— тут сконцентровано від 50 до 80% економічно активного населення і створюється більше половини валового внутрішнього продукту. Про це свідчать наведені у табл. 2 кількісні параметри розвитку малого і середнього бізнесу, які є приблизно однаковими в усіх розвинених країнах. Це дає підстави для висновку про те, що місце малого бізнесу в структурі економіки зумовлене об’єктивними економічними закономірностями, а не особливостями політичного устрою, історією розвитку, галузевою структурою економіки тієї або іншої країни;

Таблиця 2

ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В ОКРЕМИХ КРАЇНАХ

Країна	Кількість МСП, тис.	Кількість МСП на 1000 чол. населення, од.	Зайнято в МСП, млн осіб	Частка МСП у загальній кількості зайнятих,%	Частка МСП у ВВП,%
Великобританія	2630	46	13,6	49	50-53
Німеччина	2290	37	18,5	46	50-54
Італія	3920	68	16,8	73	57-60
Франція	1980	35	15,2	54	55-62
Країни ЄС	15770	45	68	72	63-67
США	19300	74,2	70,2	54	50-52
Японія	6450	49,6	39,5	78	52-55
Україна	217,9	4,4	1,7	6,0	9-10

Джерело [6, с. 11; 7, с. 34]

— розвиток малого бізнесу як наймасовішого сектора економіки сприяє розвитку конкурентних ринкових відносин і подоланню галузевого і регіонального монополізму;

— специфічною рисою малого бізнесу є спроможність прискореного освоєння інвестицій і швидка їх окупність;

— для малого бізнесу характерна активна інноваційна діяльність, оперативна реакція на зміни кон’юнктури ринку. Малі підприємства часто слугують «дослідним полігоном» для апробації і впровадження нової продукції, техніки і технології, що надає ринковій економіці необхідної гнучкості.

Таким чином, малий бізнес виступає тією рушійною силою, яка штовхає економіку до ефективності, раціоналізації, ощадливості та оновлення. Крім того, малий бізнес виконує і важливу соціально-політичну роль:

— цей сектор робить вагомий внесок у розв’язання проблеми зайнятості. Він здатний ефективно створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу:

— зростання частки економічно активного населення, зайнятого у малому бізнесі, зменшує диспропорції у добробуті різних соціальних груп;

— під впливом розвитку малого бізнесу збільшується кількість дрібних власників, тобто представників середнього класу, який виступає гарантом політичної стабільності й демократії в суспільстві.

У постсоціалістичних країнах проблеми становлення та розвитку малого бізнесу набувають ще більшої актуальності. Річ у тім, що малий бізнес потенційно здатний ефективно вирішувати найгостріші економічні та соціальні проблеми перехідного періоду, а саме:

— забезпечує самовиживання населення в умовах жорсткої економічної кризи та створює додаткові робочі місця;

— є достатньо дієвим та швидким засобом насичення ринку товарами та послугами;

— є найменш бюджетомістким засобом підйому економіки (основним джерелом початкового фінансування малого бізнесу є власні кошти підприємств);

• забезпечує швидку окупність інвестицій;

— є стабільним та достатньо вагомим джерелом податкових надходжень до бюджетів різних рівнів.

Масовий розвиток сектора малого бізнесу дозволяє здійснити енергійний стрибок в економічному розвитку і у відносно короткий період накопичити кошти для стабільного розвитку господарства країни в цілому, що підтверджує досвід Німеччини, Японії, Південної Кореї, Китаю. Більш того, рівень розвитку малого бізнесу можна розглядати як індикатор результативності трансформаційних процесів і реформ у країнах з перехідною економікою.

Малий бізнес в Україні як самостійне соціально-економічне явище існує більше десяти років. Як і в інших країнах з перехідною економікою, створення малих підприємств відбувалося переважно двома шляхами: за власною ініціативою та у процесі приватизації й реструктуризації державних підприємств (у процесі роздержавлення було створено приблизно 47—50 тис. малих підприємств, або 21—22% від їх загальної кількості на сьогодні).

Найбільш активно розвиток малого бізнесу відбувався у 1992-1993 роках, коли темпи зростання кількості малих підприємств та кооперативів становили відповідно 143,8% і 125,1%, тобто після прийняття законів України «Про підприємництво» і «Про підприємства в Україні», які дозволили на законних підставах започатковувати власну справу. Одним із головних позитивних факторів при цьому були пільги в оподаткуванні новостворених малих підприємств. Зміна державної податкової політики (перехід від сплати податку з прибутку до сплати податку з доходів), погіршення загальної економічної ситуації в країні, відсутність реальної державної підтримки суб’єктів малого бізнесу, скасування податкових пільг спричинило зменшення їх активності у виробничій діяльності і вплинуло на кількість суб’єктів малого бізнесу. Протягом 1994—1996 років темпи розвитку цих структур уповільнилися і становили відповідно у 1994 р. — 101,2%, 1995 р. — 119,9%, 1996 р. — 100,2%. Дії уряду щодо стимулювання розвитку підприємництва у 1997 р. дещо поліпшили умови діяльності малих підприємств, в результаті чого їх кількість зросла порівняно з попереднім роком більше ніж на 43 тис. (або на 146,3%). Проте, фінансова криза, яка охопила економіку України і посилилася у другому півріччі 1998 р., не сприяла подальшому активному розвитку малого бізнесу. Починаючи з 1998 р. темпи зростання кількості малих підприємств уповільнюються (у 1998 р. — 127,3%, 1999 р. — 113,7%, 2000 р. — 114,7%).

Сучасний потенціал малого бізнесу в Україні, за даними офіційної статистики, характеризують такі показники:

— станом на 01.01.2001 р. в Україні діяло 217,9 тис. малих підприємств (85% від загальної кількості підприємств в Україні) з чисельністю постійно зайнятих понад 1,7 млн осіб. З урахуванням працівників, що виконують роботи за договорами, сумісників, а також підприємців, що працюють без утворення юридичної особи, в малому підприємництві зайнято понад 2,8 млн осіб, або осіб 10% працездатного населення України;

— обсяг виробленої малими підприємствами продукції (робіт, послуг) за 2000 рік становив 19,4 млрд. грн., або 6,9% від загального обсягу виробництва по економіці;

— за 2000 рік малими підприємствами одержано фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування в сумі понад 1 млрд. грн. При цьому протягом року збитково працювало 36,6% малих підприємств, рівень рентабельності у цьому секторі економіки становив в середньому лише 1,6%.

Важливе значення мають також і структурні характеристики малого бізнесу. Аналіз галузевої структури (табл. 3) свідчить, що малий бізнес зорієнтований переважно на діяльність у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Підприємства цього виду економічної діяльності складають майже половину (46,4%) всіх малих підприємств. Це пояснюється відносно незначними витратами на створення таких підприємств та швидким обігом вкладеного капіталу. Разом із тим за обсягом виробленої продукції (робіт, послуг) цей вид діяльності поступається промисловості. Слід також зазначити, що у виробничій сфері на сьогодні працює лише 27,8% малих підприємств (частка підприємств промисловості становить 15,8%, будівництва — 8,4% і сільського господарства — 3,6%). Займатися бізнесом у виробничій сфері сьогодні зовсім невигідно: в цілому в промисловому секторі малого бізнесу за 2000 рік збитки перевищили прибутки на 69 млн грн. Для свого виживання виробничі фірми або доповнюють основну діяльність комерційною, або згортають виробництво. Частка малих підприємств виробничої сфери в загальній їх кількості не тільки не підвищується, а навпаки, зменшується. Так за період 1992—2000 років питома вага малих промислових підприємств зменшилася з 22 до 16%, а малих будівельних підприємств — з 23 до 8%. Отже, привабливість найважливіших для економіки країни виробничих видів діяльності зменшується.

Характеризуючи розвиток малого бізнесу у регіональному аспекті, слід зазначити, що Україна являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна з яких має унікальні особливості. Цей фактор і накладає відбиток на територіальну структуру малих підприємств. Наведена у табл. 4 інформація дозволяє зробити висновок про нерівномірний розподіл малих підприємств по території України. Так, найбільша кількість малих підприємств сконцентрована в індустріальних регіонах: в Києві (30691), Донецькій (24807), Дніпропетровській (13494), Харківській (13392) та Львівській (13612) областях. Разом із тим, за критерієм рівня зайнятості на малих підприємствах у процентах до кількості населення у працездатному віці позиції лідерів дещо інші. Вищими ніж у середньому по Україні ці показники є у Києві (12%), Львівській області (8%), Севастополі (6,6%), Харківській (6,4%), Миколаївській (6,3%) і Полтавській (6,1%) областях. В усіх інших областях ці показники нижчі проти середнього по Україні.

Таблиця 3

ПОКАЗНИКИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У 2000 році*

Види економічної діяльності	Кількість підприємств1		Середня чисельність працівників2		Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг)		Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, млн грн.			Рівень рентабельності, збитковості (-),%3
	одиниць	у% підсумку	тис. осіб	у% підсумку	млн. грн	у% підсумку	прибуток	збиток	сальдо
Всього по економіці у тому числі: Сільське господарство, мисливство та лісове господарство Промисловість Будівництво Оптова та роздрібна торгівля (включаючи торгівлю транспортними засобами та послуги з їх ремонту) Готелі та ресторани Транспорт Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги користувачам Освіта Охорона здоров’я та соціальна допомога Колективні, громадські та особисті послуги	217930 7839 34497 18323 101113 7538 8483 26371 1672 2042 7467	100 3,6 15,8 8,4 46,4 3,5 3,9 12,1 0,8 0,9 3,4	1709,8 110,9 362,9 198,2 572,9 69,5 77,6 181,2 21,2 17,8 80,1	100 6,5 21,2 11,6 33,5 4,1 4,5 10,6 1,3 1,0 4,7	19432,7 1120,8 5224,3 2813,4 4675,7 574,0 1389,3 2542,8 142,9 129,1 469,7	100 5,8 26,9 14,5 24,1 2,9 7,1 13,1 0,7 0,7 2,4	4656,7 270,7 718,5 333,7 2336,6 46,5 197,3 522,0 19,6 18,5 63,1	3619,4 298,3 787,5 273,1 1570,6 48,7 160,0 293,1 5,1 12,7 61,5	1037,3 – 27,6 – 69,0 60,6 766,0 – 2,2 37,3 228,9 14,5 5,8 1,6	1,6 – 6,3 1,7 2,5 1,4 1,1 2,7 5,6 10,0 3,4 1,2

*Складено за даними Держкомстату України.

1 Без фермерських господарств з чисельністю зайнятих до 50 осіб

2 Включаючи штатних та позаштатних працівників

3 Відношення фінансового результату від операційної діяльності до витрат операційної діяльності

Таблиця 4

ПОКАЗНИКИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ЗА РЕГІОНАМИ УКРАЇНИ У 2000 році*

Регіони	Кількість підприємств1		Середня чисельність працівників2, тис. осіб	Рівень зайнятості на малих підприємства у% до кількості населення	Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг)		Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, млн грн.
	одиниць	на 10 тис. осіб наявного населення			млн грн.	у% до загального обсягу вироб. відповід. регіону	прибуток	збиток	сальдо
Україна	217930	44	1709,8	6,0	19432,7	6,9	4655,8	3618,6	1037,2
АР Крим	9183	44	65,5	5,3	708,1	10,6	119,4	98,3	21,1
Вінницька	5221	29	52,0	5,4	418,8	9,3	95,4	65,3	30,1
Волинська	3468	33	32,7	5,6	248,9	9,1	66,3	66,8	-0,5
Дніпропетровська	13494	37	107,9	5,0	1227,8	3,7	175,7	241,3	-65,6
Донецька	24807	50	149,9	5,2	1704,5	4,1	750,0	356,4	393,6
Житомирська	5181	36	43,6	5,6	319,3	10,0	112,2	59,3	52,9
Закарпатська	5843	46	41,7	5,5	356,8	22,9	59,6	51,0	8,6
Запорізька	7972	40	65,5	5,6	866,5	5,1	247,7	154,7	93,0
Івано-Франківська	6146	42	47,7	5,8	372,7	14,6	65,0	49,8	15,2
Київська	5978	33	60,7	5,9	692,6	8,7	127,1	129,5	– 2,4
Кіровоградська	4369	38	34,5	5,4	282,7	10,5	62,9	63,7	– 0,8

* Складено за даними Держкомстату України

1 Без фермерських господарств з чисельністю зайнятих до 50 осіб

2 Включаючи штатних та позаштатних працівників

Продовження табл. 4

Регіони	Кількість підприємств1		Середня чисельність працівників2, тис. осіб	Рівень зайнятості на малих підприємства у% до кількості населення	Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг)		Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, млн грн.
	одиниць	на 10 тис. осіб наявного населення			млн грн.	у% до загального обсягу вироб. відповід. регіону	прибуток	збиток	сальдо
Луганська	8764	33	68,9	4,5	593,5	4,9	135,3	144,9	– 9,6
Львівська	13612	50	124,3	8,0	1055,0	10,1	181,0	113,3	67,7
Миколаївська	6843	53	47,7	6,3	482,7	9,8	113,7	95,5	18,2
Одеська	9591	38	86,9	5,9	1081,6	8,2	213,7	200,5	13,2
Полтавська	6128	37	55,8	6,1	537,0	5,8	121,8	94,4	27,4
Рівненська	3650	31	37,2	5,6	272,8	11,1	38,7	58,3	– 19,6
Сумська	4944	37	44,5	6,0	408,8	8,5	110,0	61,2	48,8
Тернопільська	3030	26	31,1	4,9	241,4	12,1	31,0	47,5	– 16,5
Харківська	13392	45	111,3	6,4	1251,9	9,8	306,1	202,4	103,7
Херсонська	7615	62	35,1	4,9	331,4	11,5	96,3	82,7	13,6
Хмельницька	4519	31	41,8	5,3	344,7	9,2	52,2	64,6	– 12,4
Черкаська	5058	35	37,6	4,8	359,4	7,3	52,6	63,2	– 10,6
Чернівецька	2975	32	29,6	5,6	217,3	15,8	33,3	31,4	1,9
Чернігівська	3388	27	37,9	5,6	281,3	7,4	43,1	35,3	7,8
м. Київ	30691	116	202,6	12,0	4588,4	6,6	1203,3	966,7	236,6
м. Севастополь	2068	53	15,8	6,6	186,8	13,9	42,4	20,6	21,8

Особливо актуальною проблема розвитку малого бізнесу є для депресивних регіонів, де його слід розглядати як базову структуру економічної системи, що спроможна створити нові робочі місця для місцевого населення. Проте в регіонах з найвищим в Україні офіційно зареєстрованим рівнем безробіття (Житомирська обл. — 8,1%, Рівненська обл. — 7,2%, Тернопільська обл. — 7,0%), рівень зайнятості на малих підприємствах нижчий проти середнього по Україні.

Ринкові трансформаційні процеси в економіці сприяли і змінам у формах власності малих підприємств. За офіційними статистичними даними, частка малих підприємств з державною формою власності становила у 1999 році лише 5% від їх загальної кількості (табл. 5), тобто зменшилася у чотири рази порівняно з 1992 роком.

Таблиця 5

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ ЗА ФОРМАМИ ВЛАСНОСТІ У 1999 р.

	Кількість підприємств, що мали обсяги виробництва, од.	Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг), млн грн.	Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг), млн грн.	Виручка (валовий дохід) від реалізації продукції (робіт, послуг), млн грн.	Балансовий прибуток (збиток), млн грн.
Всього За формами власності Приватна Колективна Державна Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	155456 44660 101643 8240 913	22900,0 3768,4 17513,8 980,3 637,5	21021,0 3432,8 16063,3 978,5 546,4	77943,8 18727,8 57059,5 784,6 1371,9	131,2 216,8 – 28,2 – 2,1 – 55,3

Джерело [8, с. 325].

Серед малих підприємств упродовж 1999 року спостерігалися певні організаційні зміни. Так, із загальної кількості малих підприємств 9,6% — новостворені, 5,3% зазнали структурних змін та 12% — припинили діяльність.

У процесі аналізу малого бізнесу необхідно зважувати, що офіційна статистика не відбиває достатньо точно реального стану речей у сфері малого бізнесу і не дозволяє на необхідному рівні оцінити якісні параметри його розвитку. З огляду на це важливого значення набувають результати спеціальних обстежень малих підприємств.

Грунтовне дослідження діяльності 2158 малих, середніх і великих підприємств, розташованих у 23 обласних центрах України, в містах Києві та Севастополі, було проведено в 2000 році Міжнародною фінансовою корпорацією в рамках Проекту сприяння підприємництву в Україні. Узагальнені результати діяльності українських підприємств, що обстежувалися МФК (табл. 6) свідчать про таке:

1. темпи зростання обсягів продажів малих підприємств були відчутно вищими, ніж у більших за розміром компаній, адже малі фірми (до 50 працюючих) продемонстрували 38%-ний приріст обсягів продажів, тоді як середня фірма (51—250 працюючих) і великі компанії (понад 250 працюючих) — 27%. При цьому темпи зростання продажів на підприємствах, заснованих приватними власниками, встановили 48%, перевищивши показник для державних та приватизованих підприємств, які мали відповідно 18% та 30%;
2. більше 70% малих підприємств були прибутковими порівняно із середніми та великими підприємствами (56% та 53% відповідно). Частка прибуткових компаній серед заснованих приватними власниками (76%) була більшою, ніж серед приватизованих (55%) та державних (52%);
3. поліпшення фінансового стану опитаних підприємств супроводжувалося зменшенням рівня зайнятості — в середньому на 3%. Найбільшою мірою скорочення чисельності зазнали середні підприємства (– 6,3%), услід за ними ідуть малі (– 4,2%) і великі (– 2,7%). При цьому зайнятість на державних і приватизованих підприємствах скоротилася (відповідно на –4,5% та – 2,9%), тоді як на заснованих приватними власниками збільшилася на 4,2%;
4. в результаті збільшення обсягу продажів, а також скорочення кількості робочих місць продуктивність праці на обстежених підприємствах зросла. Найкращі показники щодо зростання продуктивності праці мали середні підприємства (18,2%), що частково пов’язане з найвищими для цієї групи темпами скорочення кількості працівників. На малих і великих підприємствах продуктивність праці зросла відповідно на 15,4% та 14,2%. За критерієм способу утворення найкращі показники у зростанні продуктивності праці мають фірми, засновані приватними власниками (21,4%);
5. в 2000 році відносно мала частка опитуваних підприємств здійснювали інвестиційні витрати — 41%. Імовірність здійснення інвестицій істотно не залежить від способу утворення підприємства. Найчастіше інвестиції в основний капітал робили підприємства, засновані приватними власниками (44%). За ними йдуть державні (40%) та приватизовані підприємства (38%). Помітніші відмінності спостерігаються, якщо порівнювати підприємства різних розмірів: 35% малих підприємств, 44% середніх та 52% великих інвестували в основний капітал;

Таблиця 6

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ У 2000 РОЦІ (за результатами опитування Міжнародної фінансової корпорації)

Показники	Спосіб утворення підприємства			Середні
	державні	приватизовані	засновані приватним власником
1. Реальні обсяги продажів (середньо-зважена річна зміна,%) Малі підприємства*1 Середні підприємства Великі підприємства Середнє	9,3 9,8 18,8 17,1	15,9 24,1 31,0 29,6	49,8 49,1 25,8 47,6	37,5 26,5 26,8 27,7
2. Прибуткові підприємства (% підприємств) Малі підприємства Середні підприємства Великі підприємства Середнє	61,5 56,1 41,7 51,5	61,7 48,9 55,6 55,4	75,6 75,9 82,6 75,8	70,6 55,9 52,8 63,5
3. Зайнятість ( середньо-зважена річна зміна,%) Малі підприємства Середні підприємства Великі підприємства Середнє	– 14,8 – 5,1 – 4,4 – 4,5	– 12,3 – 9,0 – 1,7 – 2,9	3,9 3,6 4,8 4,2	– 4,2 – 6,3 – 2,7 – 3,1

*1: {жерело [9, с. 19—52]

1 Малі підприємства – чисельність зайнятих до 50 осіб

Середні підприємства — чисельність зайнятих 51—250 осіб

Великі підприємства — чисельність зайнятих понад 250 осіб}

Продовження табл. 6

Показники	Спосіб утворення підприємства			Середні
	державні	приватизовані	засновані приватним власником
4. Продуктивність праці (річна зміна, %) Малі підприємства Середні підприємства Великі підприємства Середнє	– 34,5 12,0 22,9 18,1	23,3 10,7 9,4 9,5	20,0 25,0 14,0 21,4	15,4 18,2 14,2 14,6
5. Інвестиції в основний капітал (% підприємств, що здійснювали інвестиції) Малі підприємства Середні підприємства Великі підприємства Середнє	23,7 37,3 53,1 39,7	26,4 38,0 51,1 37,5	40,1 64,1 62,5 43,8	35,0 43,6 52,4 40,5
6. Залучення банківських кредитів для інвестування в основний капітал (% підприємств) Малі підприємства Середні підприємства Великі підприємства Середнє	4,1 4,8 9,2 6,5	3,0 4,2 11,5 5,8	4,8 16,2 8,3 6,3	4,2 6,9 10,6 6,1
7. Залучення банківських кредитів для фінансування оборотного капіталу (% підприємств) Малі підприємства Середні підприємства Великі підприємства Середнє	6,2 10,8 18,5 12,6	8,6 11,1 29,0 15,2	9,4 18,8 20,8 10,9	8,9 12,7 25,2 13,0
8. Податковий тягар як частка продажів (сплачені податки та інші обов’язкові платежі, % від продажів) Малі підприємства Середні підприємства Великі підприємства Середнє	33,5 37,8 24,8 26,5	24,8 26,2 21,4 22,2	23,7 22,5 35,0 24,0	24,9 26,9 22,7 23,6

Закінчення табл. 6

Показники	Спосіб утворення підприємства			Середні
	державні	приватизовані	засновані приватним власником
9. Податковий тягар як частка доданої вартості (сплачені податки та інші обов’язкові платежі, % від доданої вартості)*2 Малі підприємства Середні підприємства Великі підприємства Середнє	63,3 65,6 49,1 51,6	40,2 48,2 60,6 57,0	42,8 37,4 61,5 41,6	44,0 47,4 56,1 52,8
10. Обсяг продажів, прихований від оподаткування (% підприємств, які вказали середній обсяг продажів, що приховується від оподаткування) Малі підприємства Середні підприємства Великі підприємства Середнє	12,4 8,8 10,5 10,3	15,9 21,6 15,5 16,3	21,1 25,7 26,8 23,1	18,9 19,8 14,4 15,8

*2: {Для розрахунку доданої вартості взято фактичний обсяг продажів за мінусом вартості сировини та матеріалів.}

основним джерелом фінансування інвестицій для всіх підприємств були нерозподілені прибутки та амортизація (лише 6% підприємств фінансували інвестиції за рахунок банківських кредитів). Частота отримання банківських кредитів великими підприємствами (11%) більше як у 2 рази вище ніж у малих фірм (4%). Кредити найчастіше отримували державні підприємства (6,5%). Щодо залучення кредитів для фінансування оборотного капіталу картина виглядає дещо оптимістичнішою: в 2000 році 13% всіх опитаних підприємств отримали короткострокові банківські позички для цих цілей. Знову ж таки, ймовірність отримання короткострокових кредитів зростала зі збільшенням розміру підприємства — від 9% для малих підприємств до 25% для великих компаній;

опитувані підприємства сплачували податки в розмірі, що приблизно дорівнював чверті їх обсягу продажів. Однак, якщо виразити податковий тягар як частку від доданої вартості, тоді виявиться, що він насправді дуже важкий, бо держава утримує більше половини створеної на підприємствах доданої вартості. Три чверті респондентів відповіли на запитання про приховані від оподаткування продажі. Ця інформація була отримана в ході анонімного опитування і тому може використовуватися тільки для орієнтовних оцінок. Найвищий рівень приховуваних продажів спостерігався на середніх підприємствах (20%), потім ідуть малі (19%) і великі підприємства (14,4%).

За результатами опитування було також визначено основні проблеми, з якими стикаються підприємці в Україні (рис. 1). Серед усіх підприємств, незалежно від їхнього розміру та способу утворення, спостерігається майже цілковита одностайність щодо основних перешкод для розвитку та зростання. Перше місце в рейтингу перешкод як для малих, так і середніх та великих підприємств посіло оподаткування. Основною проблемою тут є не лише високий рівень податкових ставок, а й висока кількість різних податків та зборів, а також нестабільне податкове законодавство. Вибірка демонструє одностайність у визначенні нестабільності податкового законодавства в Україні як головної проблеми, пов’язаної з оподаткуванням. На другому місці в рейтингу перешкод знаходиться звичайний для ринкової економіки фактор — обмежений попит. Третє місце в рейтингу посідає інфляція (за офіційними даними, інфляція за 1999 р. становила 19,2%, а за 2000 р. — 25,8%). На наступному місці за макроекономічною нестабільністю знаходяться нерівні умови конкуренції, які створюють як конкуренти, так і держава. Проблема корупції посідає п’яте місце за ступенем важливості. Різні аспекти державного регулювання бізнесу, не пов’язані з оподаткуванням, посідають у загальному рейтингу перешкод шосте місце. При цьому слід зауважити, що малі підприємства несуть на собі більший тягар перевірок, ніж великі підприємства, та мають менше ресурсів для подолання наслідків перевірок. Опитувані в ході обстеження підприємства перевіряли в середньому 14 разів; перевірки на одному підприємстві тривали в середньому 27 днів; 44 проценти всіх підприємств зазначили, що вони зазнали санкцій з боку контролюючих органів внаслідок перевірок. До числа менш важливих перешкод належать у низхідному порядку: недостатньо розвинена інфраструктура, нестача виробничих ресурсів у суміжних галузях та проблеми із залученням підприємствами фінансування ззовні. Цікаво, що в цілому проблема залучень зовнішнього фінансування посідає майже останнє місце. Головними проблемами в отриманні зовнішнього фінансування є високі процентні ставки, нестача пропозиції довгострокових кредитів та високі вимоги до ліквідної застави. Беручи до уваги низький рівень інвестування, прибутковості та кредитування бізнесу в Україні, можна говорити, що регуляторне та ділове середовище є набагато важливішими для поточної діяльності та розвитку підприємств, ніж отримання ними зовнішнього фінансування. Тиск з боку кримінальних авторитетів визнано керівниками на останньому місці в рейтингу перешкод для розвитку підприємництва в Україні.

У цілому аналіз стану і динаміки розвитку малого бізнесу в Україні дає підстави для таких висновків:

1) за десятирічний період свого існування малий бізнес зробив майже повний цикл від «бурхливого старту» і прискореного економічного зростання (1991—1993 рр.) до стагнації (1994—1996 рр.) і поступової стабілізації в останні роки;

2) малі підприємства в цілому зростали динамічніше, більша їх частка порівняно із середніми та великими підприємствами була прибутковою;

3) незважаючи на постійне збільшення кількості малих підприємств, в останні роки чітко вимальовується тенденція до падіння темпів приросту кількості зайнятих, обсягів виробництва продукції (робіт, послуг), валового доходу і балансового прибутку на малих підприємствах;

4) впродовж вже тривалого часу не змінюється на краще галузева структура малого бізнесу: не зростає, а навіть зменшується питома вага виробничої діяльності;

5) не врегульованим, а відтак і нерівномірним залишається розвиток малого бізнесу в регіональному розрізі;

6) зовнішнє середовище малого бізнесу, незважаючи на певні позитивні зміни в останні роки, в цілому залишається несприятливим для його розвитку.

Загалом рівень розвитку малого бізнесу в Україні явно недостатній з точки зору вимог раціональної структури ринкової економіки і потреб перехідного періоду. Якщо екстраполювати параметри розвитку малого бізнесу в країнах ЄС (табл. 2) на Україну, тоді в розвиненій фазі в секторі малого бізнесу мало би функціонувати 1,2 — 1,5 млн малих підприємств, де було би зайнято 7 — 9 млн осіб. Звичайно, будь-які міжнародні порівняння рівнів розвитку малого бізнесу не можна визнати абсолютно коректними, оскільки в різних країнах застосовують різні параметри і їх кількісні характеристики для віднесення підприємств до категорії малих.

 

Оподаткування (1)
Низький попит (2)
Інфляція (3)
Нерівні умови конкуренції (4)
Конкуренція (5)
Регулювання бізнесу (6)
Недосконала інфраструктура (7)
Нестача ресурсів в суміжних галузях (8)
Проблеми залучення фінансування (9)
Тиск з боку кримінальних елементів (10)

Рис. 1. Перешкоди для підприємництва в Україні

(розподіл відповідей, %)

Джерело (9)

Визнання, з одного боку, вагомої економічної, соціальної і політичної ролі малого бізнесу, а з другого — неадекватного сучасним потребам вітчизняної економіки рівня його розвитку, висуває проблему формування відповідної державної політики щодо малого бізнесу і розробки стратегії її реалізації. Недооцінка ролі та місця малого бізнесу, ігнорування його економічного і соціального потенціалу можуть набути характеру стратегічного прорахунку.

Розробка ефективної стратегії активізації розвитку малого бізнесу в своїй основі повинна ґрунтуватися на врахуванні особливих, об’єктивно обумовлених незначними масштабами діяльності, специфічних рис малого підприємства як первинної «клітинки» малого бізнесу. Ключовим при цьому є твердження, що мале підприємство не являє собою зменшену модель або мінікопію великого. Для з’ясування сутності малого підприємства його недостатньо розглядати тільки з точки зору обсягів діяльності і чисельності зайнятих. Річ у тім, що невеликі масштаби діяльності обумовлюють якісні відмінності у механізмі функціонування, системі управління і зовнішньому середовищі малого підприємства проти великого.

Прямими наслідками невеликих масштабів діяльності, зокрема є:

1. обмеженість ресурсних та збутових ринків, що не дозволяє малому підприємству відчутно впливати на ціни і галузеві обсяги реалізації продукції;
2. особливий характер фінансування: основними джерелами залучення фінансових ресурсів для малих підприємств є власні кошти самого підприємця, «неформальний» ринок капіталів (кошти друзів, родичів тощо) і відносно невеликі кредити банків;
3. єдність права власності і безпосереднього управління підприємством: керівник-власник не тільки має більший рівень мотивації, але і виконує провідну роль в управлінні підприємством;
4. особливий, персоніфікований характер відносин між власником-керівником і найманими робітниками;
5. обслуговування відносно вузького кола споживачів, з якими у власника малого підприємства складаються щільні (на рівні особистих стосунків) контакти.

Зовнішнє середовище малого підприємства відрізняється особливою (порівняно із великим і середнім бізнесом, а також державними підприємствами) невизначеністю. Сфера діяльності малих підприємств обмежується у більшості випадків місцевими, локальними ринками, які на відміну від ринків великих корпорацій характеризуються високим ступенем стихійності. Друга ключова особливість зовнішнього середовища малого бізнесу — це підпорядкована роль малого підприємства в системі відносин з державою, великим бізнесом, фінансово-кредитними інститутами.

Все це у підсумку і пояснює об’єктивну природу переваг і недоліків малих підприємств як самостійних суб’єктів господарювання. Невеликі масштаби діяльності обумовлюють такі незаперечні потенційні переваги малих підприємств: висока гнучкість і швидка реакція на зміни ринкових умов; орієнтація на інновації, творчість, нестандартні підходи, реалізація яких вимагає оперативності і спрощених процедур; здатність до прискореного освоєння інвестицій; адаптація до специфічних умов місцевого ринку; небюрократичні способи управління і неформальні підходи до планування і контролю; незначні накладні витрати тощо.

Разом із тим, для більшості малих підприємств характерні й такі суттєві недоліки:

1. гірші умови придбання матеріальних ресурсів. Знижки з цін рідко коли пропонуються малим підприємствам внаслідок невеликих партій закупок;
2. недостатня кваліфікація персоналу. Власник малого підприємства, як правило, не може запропонувати найманим робітникам достатньо високий рівень оплати праці, надати гарантії соціальної захищеності, створити можливості для підвищення кваліфікації і професійного зростання;
3. обмежені можливості отримання кредитів. Висока ймовірність зазнати невдачі в малому бізнесі означає, що для малого підприємства встановлюють вищі процентні ставки за кредити, майже неможливо отримати довгострокові кредити або розраховувати на пільгові умови кредитування;
4. обмеженість інформаційних ресурсів. Мале підприємство, як правило, не має можливостей на системній основі формувати бази даних стосовно ринкових, виробничих, фінансових та інших аспектів своєї діяльності. Більшість рішень тут приймається на інтуітивній основі;
5. незначна внутрішня управлінська спеціалізація. Власник бізнесу особисто виконує на малому підприємстві переважну більшість управлінських функцій і не спроможний бути достатньо компетентним при реалізації кожної з них;
6. відсутність економії на масштабах виробництва, відносно низький рівень технічного оснащення, виробничої і соціальної інфраструктури й організації виробничих процесів;
7. підвищений ризик діяльності, нестабільність доходів і слабка життєздатність. Будь-які зміни в кон’юнктурі локального ринку, на якому працюють малі підприємства в першу чергу негативно позначаються на показниках діяльності саме суб’єктів малого бізнесу.

Отже, мале підприємство — це специфічна форма організації господарської діяльності з власними закономірностями розвитку, які і вирізняють його на тлі середнього і великого бізнесу. Головна особливість малого підприємства полягає у тому, що воно об’єктивно за своєю природою не може бути рівноправним конкурентом великих товаровиробників. Тому необхідною умовою становлення і розвитку малого бізнесу є формування відповідного зовнішнього середовища, специфічним, унікальним, принципово новим для постсоціалістичних країн компонентом якого є державна підтримка.

Державна підтримка малого бізнесу являє собою створення і забезпечення державою правових, економічних і організаційних умов та стимулів для ефективного й усталеного розвитку малого бізнесу. Сутність державної підтримки полягає у забезпеченні рівних можливостей впровадження підприємницької діяльності, мінімізації відмінностей в умовах господарювання малих і великих підприємств. Це означає, що держава не повинна створювати «тепличні», такі, що викривлюють дію ринкових регуляторів, умови для стимулювання розвитку малого бізнесу. Іншими словами, нормально функціонуючий ринковий механізм спроможний самостійно розставити пріоритети у конкурентному змаганні малих, середніх і великих підприємств. Необхідно здійснювати лише дозоване його коригування в межах системи державної підтримки малого бізнесу.

Дослідження механізмів державної підтримки малого бізнесу в різних країнах свідчить про різноманітність варіантів такої підтримки, які враховують особливості державного і політичного устрою, напрями економічного розвитку, традиції регулювання і самоорганізації підприємницької діяльності, стан бюджетної і фінансово-кредитної системи тощо. В той же час вони завжди орієнтовані на нейтралізацію або мінімізацію найсуттєвіших перешкод у розвитку малого бізнесу, специфічних у кожний даний період для тієї або іншої країни.

За результатами проведених досліджень можна зробити такі висновки.

1. Сектор малого бізнесу є невід’ємним, об’єктивно необхідним елементом ринкової системи господарювання, без якого економіка і суспільство в цілому не можуть нормально існувати і розвиватися. Малий бізнес виконує незамінні ролі в економічному, соціальному і політичному житті будь-якої країни.
2. Зростання ролі і значення малого бізнесу в структурі ринкової економіки впродовж останніх 20-30 років є глобальною тенденцією розвитку всіх без винятку індустріальних країн і цивілізованого суспільства в цілому. Основними факторами, які у сучасних умовах сприятливо позначаються на розвитку малого бізнесу є: прискорення темпів науково-технічного прогресу, загострення конкуренції, підвищення якості робочої сили, створення сприятливого для малого бізнесу зовнішнього середовища, підвищення в структурі економіки питомої ваги сфери послуг, розвиток партнерських взаємозв’язків між суб’єктами малого і великого бізнесу.
3. Прискорений розвиток малого бізнесу набуває ще більшої актуальності для постсоціалістичних країн, де він здатний ефективно вирішувати найгостріші економічні і соціальні проблеми перехідного періоду.
4. Аналіз кількісних і якісних параметрів розвитку малого бізнесу в Україні свідчить, що порівняно з іншими секторами економіки він розвивається динамічніше, але загалом рівень його розвитку значно нижчий проти розвинених країн і не відповідає вимогам раціональної структури ринкової економіки і потребам перехідного періоду.
5. Зовнішнє середовище малого бізнесу в Україні, незважаючи на певні позитивні зміни в останні роки, в цілому залишається несприятливим для його розвитку. Недооцінка ролі та місця малого бізнесу, ігнорування його економічного і соціального потенціалу можуть набути характеру стратегічного прорахунку.
6. В основу наукового підходу до розробки ефективної стратегії розвитку малого бізнесу мають бути покладені:

— визнання того, що мале підприємство — це особлива форма організації господарської діяльності з власними закономірностями розвитку, які і вирізняють його на тлі середнього і великого бізнесу;

— усвідомлення того, що державна підтримка малого підприємництва не повинна викривлювати дію ринкових механізмів, тобто здійснюватися шляхом відгородження малих підприємств від впливу таких чинників, які об’єктивно обумовлюють його нерівноправність у взаємовідносинах з великими і середніми суб’єктами господарювання;

— розуміння того, що ефективною державна підтримка може бути лише тоді, коли її орієнтація визначатиметься проблемами і перешкодами, що є найсуттєвішими саме для цього сектора економіки.

Література

• Чандлер А. О бизнесе большом и малом. // Проблемы теории и практики управления. — № 3. — 1990. — С. 72.
• Current Economic Indicators. Dun & Bradstreet Corp. N.Y. 1988.
• Дынкин А. Зачем экономике предприниматель? // Мировая экономика и международные отношения. — № 1. — 1991. — С. 116.
• Сирополис Николас К. Управление малым бизнесом. — М.: Дело, 1997. — С. 85.
• Ralf M. Gaedeke, Denis H. Tootelian. Small Business Management. — Goodyear Pub. Comp., Inc., California, 1980. — Р. 8.
• Малый бизнес России. Проблемы и перспективы. — М.: РАРМП, 1996. — С. 11.
• Варналій З. С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. — С. 34.
• Статистичний щорічник України за 1999 рік. — К.: Держкомстат України, 2000. — С. 325.
• Підприємства України в 2000 році. Звіт МФК про опитування підприємств в Україні. — Міжнародна фінансова корпорація, 2001. — С. 19—52.