Главная Культурология Статьи Філологія. Методика. Педагогіка

Філологія. Методика. Педагогіка

Специфіка комунікативної ситуації законодавчого дискурсу

(на матеріалі Французького цивільного кодексу)

B. I. Круковський, канд. філол. наук, доц., Я. І. Припишняк, канд. філол. наук, доц.

Французький учений Р. Якобсон детально проаналізував усі основні компоненти, з яких складається будь-який мовленнєвий акт:

Контекст висловлювання

Адресант _____________________ Адресат _____________________

Під час комунікації висловлювання є, з одного боку, результатом або продуктом комунікації, а з другого — предметом передачі, тобто посланням. «Висловлювання — це мінімальний мовленнєвий твір, який за формою збігається з граматичним реченням, але який включений у мовленнєву ситуацію, тобто який співвідноситься з конкретною неповною реальністю, що має конкретне комунікативне завдання, яке відображає як постійні, так і перемінні ситуативні фактори, і в силу цього є мінімальною комунікативною одиницею мовлення», — пише Л. Черняховська [9]. Висловлювання становить лінгвістичну цілісність, що має зміст. Текст — це також висловлювання, але й кожна фраза його, навіть ізольована фраза є також висловлюванням. Висловлюванням, таким чином, може бути окреме речення і навіть речення-слово (наприклад, «Заходьте»). Адресант, перший суб’єкт комунікації, надсилає адресату, іншому суб’єкту комунікації, повідомлення. Адресат є одночасно одержувачем повідомлення.

Повідомлення (контекст) — рухомий елемент схеми. Для того, щоб воно могло виконувати свої функції, необхідно, щоб контекст, про який іде мова, сприймався адресатом, тобто щоб він мав спільну для адресанта й адресата соціально-культурну основу.

Код повідомлення — інструмент передачі повідомлення. Адресат, якщо він хоче зрозуміти повідомлення, повинен його розкодувати, тобто зрозуміти, куди відсилає його висловлювання (референція). І, нарешті, контакт — фізичний канал і психологічний зв’язок між адресантом і адресатом, що зумовлюють можливість установити і підтримати комунікацію.

Всі ці фактори є необхідними елементами мовленнєвої комунікації. По-різному тлумачать комунікативну ситуацію І. Аксенова [1]; Н. Коміна [2]; Н. Краєвська [3]; Л. Крисін [4]; Л. Рижова [5]; Є. Тарасов [7]; Г. Хапер [8].

Найбільш адекватним нам здається визначення комунікативної ситуації як «динамічної системи взаємодіючих факторів об’єктивного і суб’єктивного плану (включаючи мовлення), які втягують людину в мовну комунікацію і визначають її мовленнєву поведінку в межах одного акту спілкування як у ролі мовця так і в ролі слухача» [6].

Комунікативна ситуація включає такі компоненти:

1) мовленнєве спонукання (більш вузько-комунікативний намір, інтенція);

2) обставини дійсності, за яких відбувається акт спілкування;

3) відносини між комунікантами, кожний з яких має певну соціальну роль. Взаємодія людей у різних соціальних сферах спричиняє утворення стійких соціальних відносин, які розглядаються як «система нормованих взаємодій між партнерами на основі спільної платформи» [7; 10]. Спільною платформою в конкретному комунікативному акті є розуміння мовцем власної соціальної ролі і соціальної ролі співбесідника, оскільки спілкування відбувається на фоні соціальної взаємодії індивідуумів. Ось чому мовець, як підкреслює Л. Крисін, «змушений вибирати мовні засоби, підпорядковуючись вимогам, які накладає на нього власна соціальна роль і соціальна роль співбесідника» [4].

Що ж являє собою комунікативна ситуація? Які відносини складаються між учасниками комунікації стосовно французького законодавчого тексту?

Будь-яка комунікація керується двома великими принципами: принципом економії для адресанта і принципом зрозумілості для адресата.

Французький законодавчий текст — це текст, що включає законодавчі положення, автором яких є законодавець (закон в органічному і формальному значенні), у вигляді письмових правил (закон у матеріальному значенні слова), які проголошуються в певний момент однією чи декількома уповноваженими для цього особами і зміст яких нам стає відомим після опублікування в офіційній газеті (Journal officiel — письмове джерело).

Французький законодавчий дискурс — це діюча мова в праві. Законодавчий дискурс є лінгвістичним актом, оскільки учасники комунікації використовують мову. Тому законодавчий дискурс, як і будь який інший, здійснюється за тією ж вербальною схемою, яку змалював Р. Якобсон. Успішним чи неуспішним буде законодавчий дискурс, він обов’язково включає в себе всі елементи комунікації. Законодавчий дискурс є юридичним актом. У чому ж полягає його юридичність?

На перший погляд може здатися, що юридичність законодавчого дискурсу чи будь-якого юридичного дискурсу (судового, нотаріального тощо) пов’язана переважно із суб’єктами комунікації, і в першу чергу з мовцем (законодавцем, адвокатом, суддею тощо), з вокабуляром, який він вживає, і стилем.

Але всі ці ознаки не являють собою абсолютні критерії юридичності правового дискурсу. І в цьому легко переконатися, адже існують випадки, коли правовий дискурс адресується неспеціалісту (засудження злочинця), коли відправником його є неспеціаліст (заява про прийняття на роботу), або ж взагалі може представляти собою угоду між двома непосвяченими в юридичну специфіку особами (контракт про продаж між двома приватними особами). Головне, слід інтелектуально розрізняти юридичний вокабуляр і юридичний дискурс: може бути юридичним дискурс без юридичного вокабуляру. Юридичним він може бути, навіть якщо в ньому немає жодного юридичного терміну (наприклад, звертання судді : «Звільніть зал»). Тобто буває, що юридичний дискурс складається тільки з загальновживаної лексики. Але частіше разом із загальновживаними словами використовуються і юридичні терміни («celui qui a promis doit exucuter son engagement de bonne foi»). І, навпаки, юридичний вокабуляр не гарантує, що даний дискурс є юридичним. Не в словах слід шукати особливість дискурсу. Тоді, може, в стилі?

Дійсно, правова мова має свої стильові особливості (урочистість, повтори, архаїстичні звороти тощо). Але вона може взагалі бути позбавлена будь-якого стильового ефекту (звичайно, ми знаємо, що нейтральний стиль є також вибором стилю). Наприклад, «Les servitudes apparentes sont celles qui annoncent par des ouvrages exturieurs, tels qu’une porte, une fenêtre, un aqueduc» (l : 689). Стиль не є обов’язковим критерієм юридичності повідомлення.

Даний висновок має один нюанс. Складається так, що аналізом правного тексту є переважно вивчення його вокабуляру й стилю. Цей нюанс полягає в тому, щоб перемістити критерій юридичності дискурсу, а потім дати більш широке поняття правовому дискурсу. Правним дискурс називається тому, що він безпосередньо встановлює чи проголошує правове правило, або ж, у більш загальному значенні, тому, що він сприяє реалізації права. Ґрунтуючись на теорії дискурсу, яку ми розглянули вище, де дискурсом вважається висловлювання в дії, ми можемо зробити висновок, що мовленнєвий акт можна порівняти з іншими актами людської діяльності, адже основу порівняння становить не слово, а інша величина. Цією величиною є ситуація здійснення акту, яка включає учасника акту/дії, об’єкт дії, засоби дії та її мету. У нашому випадку дією є здійснення мовленнєвого акту і комунікативна ситуація, в якій він відбувається.

Проголошення закону, виголошення вироку суду, укладання угоди являють собою приклади правового дискурсу. Юридичними є всі висловлювання, що реалізують право: констатація нанесеного збитку, заява свідка, виклик підсудного, висновок експерта тощо. Звідси випливає, що юридичний характер дискурсу залежить від його цілеспрямованості: є юридичним будь-яке висловлювання, націлене на встановлення чи застосування правових норм.

Вказане поняття дуже широке. Проте не слід забувати, що в схемі комунікації саме прості мовні ознаки (вокабуляр, стиль, юридичні поняття тощо) є джерелом несприйняття, нерозуміння неспеціалістом правового дискурсу. Комунікація стає неуспішною, тому що адресат послання не знає юридичних термінів, юридичних понять чи не зрозумів висловлювання з причини його стилю. Ця соціально-лінгвістична констатація має, проте, практичне значення. Вона пояснює юридичні аспекти двох складових елементів лінгвістичної комунікації: коду й контексту (референта).

У правовому дискурсі, як і в будь-якому дискурсі, інструментом комунікації є звичайна загальновживана мова. Але ця мова несе елементи специфічності. Вона використовує (не обов’язково, але часто) специфічні юридичні терміни й конструкції. Таким чином, код частково стаєспецифічним і в деякіймірі виходить за межі природного ланцюга взаєморозуміння.

Правове висловлювання відсилає не тільки до звичайних реалій, але й до виключно юридичних понять та правил. Отже, сам зміст двох відомих елементів комунікації відповідає у правовому дискурсі особливому визначенню. Можна записати, що у правовому дискурсі:

Код = звичайна мова + спеціальна правова мова.

Референт (контекст) = Звичайні реалії + юридичні реалії.

Література

1. Аксенова И. Н. Прагматика и структурные свойства текста спортивного репортажа // Прагматика и семантика синтаксических единиц. — Калинин, 1984. — С. 110—114.

2. Комина Н. А. Прагматическая структура сложной реплики // Прагматика и семантика синтаксических единиц. — Калинин, 1984. — С. 103—110.

3. Краевская Н. М. Ситуация как фактор дифференциации типов устной речи // Лингвистические особенности научного текста. — М.: Наука, 1981. — С. 113—131.

4. Крысин Л. Г. О некоторых понятиях современной социальной лингвистики // Язык и общество. — Саратов, 1977. — Вып. 4. — С. 3—19.

5. Рыжова Л. П. Обращение: нормы и правила употребления // Прагматика и семантика синтаксических единиц. — Калинин, 1984. — С. 114—119.

6. Скалкин В. А. Основы устной иностранной речи. — М.: Русский язык, 1981. — 248 с.

7. Тарасов Е. Ф. Социальное взаимодействие в речевом общении // Материалы IV Всесоюзного симпозиума по психолингвистике и теории коммуникации. — М.: 1972. — С. 8—15.

8. Хапер Г. Классификация коммуникативных ситуаций как основа определения языковых средств, используемых в этих ситуациях // Диалогическая речь. Основы и процессы. — Тбилиси, 1980. — С. 125—130.

9. Черняховская Л. А. Информация и язык // Сб. науч. тр. Моск. гос. пед. ин-та им. М.Тореза. — 1987. — Вып.284. — С. 57—65.

10. Щепальский Я. Элементарные понятия социологии. — М.: 1969. — 249 с.

11. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика // Структурализм «за» и «против». — М.: Наука, 1975. — С. 193—230.

12. Якобсон Р. Речевая коммуникация // Избранные работы. — М.: Наука, 1985. — С. 306—319.

13. Code civil 1989 — 1990. — Paris: Dalioz, 1991. — 1756 p.