special

Філологія. Методика. Педагогіка

Лексикографічний опис французьких часток як засіб аналізу їх належності до реляційних стройових слів

В. Є. Турчанінова, ст. викладач

У мовознавстві останніх років велика увага приділяється проблемам лінгвістичного статусу часток. Більшість літератури, що розглядає частки, базується на матеріалі давньогрецької, німецької та слов’янських мов, які є мовами синтетичного типу та внаслідок цього відрізняються великою кількістю часток. Але було б неправильним недооцінювати значення часток в аналітичних мовах, зокрема у французькій, незважаючи на їх відносно незначну кількість у ній, через те, що ніщо у мові не може бути другорядним, бо всі її одиниці пов’язані системними відносинами. Комунікативне завдання висловлювання не може бути виконане без прийменників, сполучників, часток та інших службових слів.

Під час формалізованого опису мови поза її актуалізацією, а також при традиційному описі на прикладах елементарних синтаксичних конструкцій частки подібно до інших службових слів залишаються неврахованими та належать до так званого «мовленнєвого залишку», тобто до них неможливо поставити питання. Отже, вони не можуть виступати у ролі членів речення. Але саме у «мовленнєвому залишку» виявляються ті семантичні фактори, що не піддаються механізованому впізнаванню [4].

До службових звичайно відносять ті слова, що не потрапили до розряду безперечних іменників, дієслів, прикметників, числівників, займенників та прислівників. Не маючи «самостійного» номінативного значення, не маючи словозміни, вони складають якусь аморфну масу лексичних одиниць, які нібито не підлягають систематичному опису.

Наш аналіз має на меті визначити, чи можна віднести частки до реляційних стройових слів французької мови поряд з прийменниками, сполучниками та, можливо, деякими прислівниками. Але поведінка кожного окремого слова з розряду «службових» майже унікальна, а виявлення principium divisionis навіть для таких загальновідомих груп, як «сполучник», «прийменник», «частка» наштовхується на серйозні труднощі. Вже одне це свідчить про те, що змістовне міжлексемне порівняння службових слів неможливе без виявлення і фіксації великої кількості різнорідних параметрів та передбачає на попередньому етапі детальний лексикографічний опис тих одиниць, що порівнюються [1]. Таким чином, для досягнення поставленої мети ми вважаємо доцільною спробу лексикографічного опису французьких часток на прикладі обмежувальних, які входять до групи дискурсивних, — найбільшої групи у складі французьких часток.

Разом з тим, вивчення часток як одного з розрядів функціональних слів є однією з актуальних проблем сучасного мовознавства, тому що аналіз їх семантико-синтаксичних особливостей та можливе виділення в окремий клас, безперечно, має сприяти не лише більш глибокому вивченню цих дуже поширених засобів мовного спілкування, але й чіткішій систематизації лінгвістичних одиниць взагалі.

Труднощі семантичного та лексикографічного опису часток на матеріалі французької мови пояснюються двома факторами: по-перше, кількість часток у французькій мові незначна, по-друге, більшість лінгвістів традиційно не бажають визнавати існування французьких часток як окремого класу службових слів. Предметом лексикографії у першу чергу є повнозначні слова. Службове слово, яке не має самостійного номінативного значення, часто розглядається лише як модифікатор синтаксичних структур, що кваліфікує або один з обов’язкових конституентів, або всю структуру предикації цілком [2].

Французькі частки, з точки зору їх лексикографічного опису, знаходяться у найневигіднішому стані, бо вони розглядаються у складі тих частин мови, від яких вони походять. Зокрема, більшість обмежувальних часток походить від прислівників, деякі з них — від прикметників. На українську мову французькі обмежувальні частки перекладаються відповідними українськими частками: тільки, лише, абсолютно, виключно. Щодо етимології, французькі обмежувальні частки мають здебільшого французьке походження, наприклад, ne ...que, absolument, seulement, seul, rien que, uniquement, simplement.

Розглядаючи французькі обмежувальні частки на рівні речення, слід відзначити, що вони здатні виділяти будь-які члени речення:

  • підмет «Seule la peur de ses parents ressemblait à ce que j’aurais pu éprouver»;
  • присудок «II ne fait que dormir»;
  • прямий додаток «Au début je ne savais que ce que je ne voulais pas»;
  • непрямий додаток «Cette musique est la seule chose qui appartienne absolument à cette génération, elle est son reflet en même temps que son tremplin»;
  • обставини часу «La tenue de fantasie n’est autorisée que les jours de sortie»;
  • підрядне речення «Je ne peux dormir que lorsqu’ils dorment tous les trois».

Завдяки часткам можна одержати додаткову інформацію, закладену у висловлення. Багато лінгвістів, наприклад Н. Ю. Шведова, Г. Е. Крейдлін, пишуть про «прихований зміст» речення завдяки присутності часток у ньому. Теорія пресуппозиції допомагає зрозуміти та розкрити ту додаткову інформацію, яка присутня у реченні.

Ми вважаємо за доцільне при описі семантики часток звернутися до поняття пресуппозиції з метою виявлення кількості інформації, закладеної в речення. Розглянемо приклад з дискурсивною обмежувальною часткою absolument:

1) «Cette musique est la seule chose qui appartienne à cette génération, elle est son reflet en même temps que son tremplin».

2) «Cette musique est la seule chose qui appartienne absolument à cette génération, elle est son reflet en même temps que son tremplin». Пресуппозиції першого висловлювання:

  • дана музика — єдина річ, що належить цьому поколінню так само, як і попередньому (або належатиме наступному);
  • дана музика — єдина річ, що належить тільки цьому поколінню.

Друге висловлювання має лише останню пресуппозицію, точнішу та конкретнішу за першу.

У висловлюваннях з дискурсивними обмежувальними частками, крім відомостей фактичного характеру, надаються деякі кваліфікативні імплікації. Розглянемо приклад з часткою ne ...que:

«ІІ est plein de talent, il est torturé par son échec, par I’ aveuglement du public qui n’aime que les copies».

Завдяки частці ne ... que ми маємо дві явні характеристики октантів висловлювання від особи автора :

  • «він» — талановита людина, яка не визнає шаблонів ;
  • публіка не помічає таланту та схильна захоплюватися лише шаблонами.

Але ми маємо також третю приховану характеристику — того, хто говорить: він співчуває талановитій людині та негативно ставиться до шаблонів. Третя характеристика суб’єктивна, бо вона залежить від того, чи згодні ми зі смаками та психохарактерологічними схильностями того, хто говорить. Вона можлива лише у тому випадку, коли висловлюється третя особа. Але якщо той, хто говорить, збігається з одним з октантів висловлювання, то можна виявити максимально лише дві приховані характеристики (суб’єкта та об’єкта) висловлювання.

Таким чином, це дослідження дозволяє констатувати, що частки не є реляційними стройовими словами на відміну від прийменників та сполучників, оскільки вони не беруть участі у побудові основного структурного кістяка речення, а відносини, які вони позначають, є скоріше ставленням того, хто говорить, до того, хто слухає, до ситуації, що обговорюється. Фактично частки є носіями пресуппозицій, виразниками важливої частини змістовного аспекта висловлювання.

Література

1. Крейдлин Г. Е., Поливанова А. К. О лексикографическом описании служебных слов русского языка. — Вопросы языкознания. — 1987. — № 1.

2. Чумаков О. М. Синтаксична структура простого речення. — Мовознавство, 1988. — № 1.

3. Шведова Н. Ю. Очерки по синтаксису русской разговорной речи. — М.: АН СССР. — 1960. — 380с.

4. Яцюк Т. А. Синтаксическое перефразирование как способ описания семантики частиц. — Филологические науки. 1985. — № 1.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';