Главная Маркетинг Ціни та цінова політика - Тормоса Ю.Г.

Ціни та цінова політика - Тормоса Ю.Г.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ

1.1. Теорії ціноутворення

Протягом багатьох поколінь учені замислюються над питаннями — що ж являє собою ціна, що лежить в її основі, чому товари обмінюються на інші в певних пропорціях? Ці питання постали ще перед Арістотелем і через усю класичну політекономію пройшли до наших днів. Намагання багатьох економістів дати відповідь на поставлені питання відображені в різних теоріях вартості та ціни.

У тлумаченні питання вартості як основної категорії політичної економії історично склалися дві течії. Перша виходила з об’єктивності вартості і того, що її джерелом є праця на виробництво товару. Сюди можна віднести теорії трудової вартості, витрат виробництва, трьох чинників виробництва. Представники другої течії вважали вартість суб’єктивною категорією, що випливає з корисності товару в порівнянні з корисністю інших благ. Ці підходи втілені в теорії граничної корисності; теорії визначення ціни, виходячи з коливання попиту і пропозиції, тощо.

Однією з найбільш значних теорій вартості і ціни є теорія трудової вартості, яка вперше була розроблена фундаторами класичної політекономії В. Петті, А. Смітом і Д. Рікардо та завершена К. Марксом у середині XIX ст. Головне питання цієї теорії полягає у визначенні основи мінових пропорцій, що утворюються при обміні товарів, а отже, є основою формування ціни.

Товар як продукт праці, що готовий для продажу, має дві властивості: перша — задовольняти певну потребу, друга — обмінюватись на інші товари в певних пропорціях. Здатність товару задовольняти певну людську потребу називається споживною вартістю товару. Усі товари мають споживну вартість, але як споживні вартості товари не можна порівняти.

У процесі обміну товарів встановлюються мінові пропорції, причому начебто випадково. Випадковість зумовлена попитом і пропозицією товару в конкретний період. Але в цілому протягом тривалого часу мінові пропорції тяжіють до середнього рівня, тобто встановлюється мінова вартість товару. Мінова вартість — це властивість товару обмінюватись на інший у певних пропорціях.

Товари можуть обмінюватись тільки якщо вони мають спільну властивість. Такою спільною властивістю всіх товарів є праця, що була затрачена на їхнє виготовлення. Таким чином, ми підійшли до другої характеристики товару — вартості.

Товаровиробники діють у різних умовах, у результаті чого на виробництво одного виду товару затрачається різна кількість часу. Але на ринку всі товари оцінюються однією мірою — суспільною вартістю товарів. Величина її вимірюється суспільно-необхідним робочим часом, який визначається нормальними умовами виробництва при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість. Такі дві сторони товару виходять із двоїстого характеру праці. Кожна праця може розглядатися як конкретна, тобто така, що має корисний зміст і утворює конкретні блага, і абстрактна, яка являє собою витрати робочої сили взагалі. Конкретна праця утворює споживну вартість, а абстрактна — вартість. Товари неможливо зіставити як споживні вартості і, навпаки, як вартості — усі товари порівнянні.

Звідси, в основі мінових пропозиції лежить вартість товару, яка відображається у формі ціни. За визначенням К. Маркса, ціна є грошовим виразом вартості товару. При цьому ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадкових ринкових чинників.

Таким чином, теорія трудової вартості вбачає у вартості об'єктивну основу ціни, а головною сферою її утворення виступає суспільне виробництво. Кількісна сторона ціни повністю залежить від вартості, тобто від зміни витрат на виробництво товару, а ринок, ринковий попит відіграють не основну, а допоміжну роль.

Приблизно одночасно з теорією трудової вартості виникла теорія витрат виробництва, яку розробив Ф. Кене. За цією теорією в основі мінової вартості лежать витрати виробництва, тобто враховується уречевлена праця. У свою чергу витрати виробництва залежать від цін на окремі їхні елементи (пальне, сировина, робоча сила). Звідси, використання витрат виробництва як основи ціни пояснює ціни на продукцію цінами на окремі елементи витрат. Недоліком такого пояснення є те, що виконанню витратами виробництва ролі основи мінової вартості перешкоджає відсутність у їхній вартості додаткового продукту.

Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вартості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох основних чинників: праці, капіталу (засобів виробництва) і землі. При цьому земля вважалася головним природним чинником. Ця теорія була викладена в працях французьких економістів XIX ст. Сея і Бастіа. Вони стверджували, що в утворенні вартості бере участь не тільки праця, а й капітал, який надає виробничу послугу при використанні засобів виробництва.

Чинники виробництва, за цією теорією, беруть рівну участь у процесі утворення вартості, а доходи від їхнього використання у вигляді заробітної плати, відсотка і земельної ренти являють собою ціну чинників виробництва. Одержання доходів від продуктивності чинників означає, що такі доходи, як відсоток і рента, утворені засобами виробництва і землею, привласнюються їхніми власниками. Це стало підставою для звинувачення цієї теорії в захисті капіталізму.

Теорія трьох чинників виробництва передувала багатьом школам і течіям в економічній теорії.

В умовах ринку при формуванні цін важливу роль відіграє корисність товару. Справа в тому, що покупця цікавить не просто товар, а те, у якій мірі він задовольняє його потреби, тобто корисність товару. Економісти вже давно звернули увагу на існуючий зв’язок між корисністю товару та його ціною. Якщо річ некорисна для споживача, то вона не має і ціни. Але, з іншого боку, чим корисніший товар, тим, як правило, вища його ціна. Покупець, маючи на ринку багато варіантів задоволення своїх потреб, вибирає для себе найкращий. Головним чинником, що обмежує вибір покупця є його грошові доходи. Тому покупець прагне отримати максимальну корисність при обмеженому рівні своїх доходів.

Такі міркування покладені в основу граничної корисності, яка виникла в 70-ті роки XIX ст. Її основними представниками були економісти австрійської школи К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк та економісти-математики У. Джевонс (Англія) і Л. Вальрас (Швейцарія).

Згідно з цією теорією ціна товару визначається не затратами праці на виробництво товару, а його граничною корисністю для споживача. Гранична корисність товару — це прирощена корисність, яку забезпечує споживання додаткової одиниці блага. Загальна корисність — це сума граничних корисностей, що досягається при споживанні певної кількості одиниць наявного блага. Зі збільшенням загальної кількості товарів, гранична корисність зменшується, а загальна — зростає. Тому величина граничної корисності визначається додатковим випуском даного товару в результаті зміни попиту на нього.

Проте в реальному житті ця теорія не знайшла практичного застосування. Основний її недолік полягає в неможливості кількісного визначення корисності товару внаслідок її суб’єктивного оцінювання споживачами. Між тим теорія граничної корисності відіграла значну роль у розвитку світової економічної науки, тому що вона розкрила закономірності визначення корисності і формування ринкового попиту.

З теорією граничної корисності межує теорія визначення ціни, виходячи з коливання попиту і пропозиції. Вона виникла наприкінці XIX — на початку XX ст., а її основним представником є В. Парето. Згідно з цією теорією на ринку в умовах досконалої конкуренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби дає змогу встановити рівновагу між попитом і пропозицією. Співвідношення попиту і пропозиції визначає мінову вартість без участі вартості та виробничих витрат, що означає вилучення вартості з процесу формування цін.

Слабкість цієї теорії в тому, що вона не дає відповіді на питання, чим же буде визначатися ціна у випадку збігу попиту і пропозиції, а також не враховується той факт, що як попит, так і пропозиція, у свою чергу, залежать від рівня цін на товари.

Поєднання твердження класиків політичної економії про те, що в основі ціни лежать витрати виробництва, і положень теорії граничної корисності та попиту і пропозиції про їхню роль у формуванні і русі цін спостерігаємо в неокласичній теорії. Її засновниками були англійські економісти XIX — початку XX ст., а головним представником цієї теорії є англійський економіст А. Маршалл.

Основна ідея А. Маршалла, яку він розкрив у праці «Принципи економіки» (1890 р.), полягала в необхідності перенесення акценту в дослідженнях економістів із проблеми вартості на аналіз закономірностей взаємодії категорій попиту та пропозиції і створення на цій основі розгорнутої теорії ціни. Визнаючи в однаковій мірі неправомірними спроби надати вирішальне значення в дослідженнях пропозиції (як це робили представники теорії трудової вартості і теорії чинників виробництва) або попиту (як це вважали теоретики граничної корисності), він запропонував об’єднати ці категорії в єдину систему. При цьому зміну попиту пов’язав з категорією граничної корисності, а пропозицію — з вирішальним впливом витрат виробництва.

А. Маршалл розкрив механізм взаємодії попиту і пропозиції на формування цін за умов досконалої (чистої) конкуренції. Співвідношення попиту і пропозиції впливає на обсяг продукції, що надходить на ринок, і тим самим впливає на витрати виробництва. Останні, зі свого боку, впливають на пропозицію товарів підприємствами. Таким чином, дія сил попиту і пропозиції спрямовує ціни в бік рівноваги, при якій витрати виробництва відіграють певну роль у формуванні ціни.

Аналізуючи закономірності формування попиту, пропозиції та ціни, А. Маршалл висунув ряд нових положень і ввів у лексичний обіг нові поняття та категорії. Так, він обґрунтував необхідність включення чинника часу до аналізу цін і вперше визначив зв’язок між витратами виробництва і ціною в умовах короткострокового або довгострокового періоду. Широке визнання в економічній науці дістала також ідея А. Маршалла щодо еластичності попиту і пропозиції за ціною. Теорія ціни, яку запропонував А. Маршалл,у своєму подальшому розвитку склала частину економічної науки, яка називається мікроекономікою.

У сучасній теорії ціноутворення центральне місце посідає теорія ціни, яка комплексно вивчає дію різних ціноутворюючих чинників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту і пропозиції. Рух цін у сучасному виробництві являє собою результат дії складного комплексу таких чинників, як зміни в продуктивності праці та ефективності виробництва, циклічний характер відтворення, стан грошового обігу та платіжного балансу, характер державного регулювання тощо. Тому вважається доцільнішим давати визначення ціни як економічної категорії не в трактуванні К. Маркса, а як суму грошей, яку покупець згоден заплатити за відповідний товар.

Поряд із цим окремі західні економісти і дотепер продовжують віддавати перевагу теорії граничної корисності, розглядаючи суб’єктивні оцінки споживачів як головний чинник встановлення ціни. Деякі економісти висловлюються взагалі проти необхідності використання будь-якої теорії ціноутворення на сучасному етапі.